Труднощі пастирів

Сьогодні, в неділю Доброго Пастиря, згадаймо пастирів мудрих, саме життя яких було повчанням і притчами.

Із легенд про блаж. Йордана Саксонського, другого після св.Домініка Генерала Ордену Проповідників.

*

Якось опинився Йордан серед знаменитих єпископів, зібраних на якомусь згромадженні. Запитали його тоді, як це так діється, що єпископи, які походять із жебручих орденів, гірше за інших поводяться.

Відповів він їм: «От у чому ви самі себе переконали! Як довго вони були в нашому ордені — ми вміли їх тримати в покорі; а те послаблення, яким ви їм дорікаєте, з’являється допіру тоді, коли вони переходять до вашого стану. Окрім того, скільки я в ордені, то не пригадую, щоб мене або іншого настоятеля, генеральний капітул чи провінціала Святіший Отець попросив, чи його легат або якийсь кафедральний капітул, щоб ми їм дали хоч одного доброго кандидата на єпископа. То вони самі собі їх вибирають з огляду на приязнь із їхніми батьками або через якусь таку іншу, зовсім не духовну причину, — за власним уподобанням. Тому немає жодного зв’язку між їхньою поганою поведінкою та орденом, з якого вони приходять».

І додав, що нема нічого дивного в тому, що наші брати поводяться гірше за членів інших орденів, оскільки стан єпископський набагато глибше противиться їхнім обітам. Ми ж бо не можемо посідати [блага] ані особисто, ані спільно. То ще й тому, коли наші брати стають володарями маєтностей, вони живуть більше всупереч своїм обітам, ніж інші монахи, які можуть щось посідати принаймні як спільнота.

*

Під час якогось генерального капітулу магістр Йордан захворів так тяжко, що не міг промовляти до згромаджених. Однак на прохання, щоб підкріпив братів добрим словом, він став перед ними і сказав:

«Брати! На цьому тижні ми часто повторюємо слова: «Усі вони сповнились Святим Духом» (Діян 2,4). Ви ж знаєте, що те, що повне, вже не може наповнитися, бо радше розливає довкола те, що містить усередині. А отже, якщо Дух Святий наповнив святих Апостолів, то це тому, що вони позбулися власного духа. Саме про це ми співаємо у псалмі: “Як забираєш дух у них, вони втрачають сили” — тобто власні сили, щоби зміцнилися в Тобі, — “і повертаються в свій порох” (Пс 104,29). І далі: “Зішлеш твій дух, — вони оживають”, так ніби Давид хотів сказати: якщо, в милості Твоєї, вони звільняють від себе самих їхню волю, кожне чуття і любов до себе, то будуть наповнені Твоїм Святим Духом».

І підкріпив братів цими словами.

*

Якось, повчаючи братів не бути легкодухами, Йордан сказав:

«І мені, й іншим настоятелям трапляється бути немов ті пастирі, яким набагато більше труднощів справляє пильнування одного барана, ніж цілого стада овець. Саме так більшим тягарем для настоятеля і порушенням життя конвенту є один зухвалець, ніж двісті інших братів, які, ніби вівці, йдуть за пастирем, розпізнаючи звук його флейти. Вони не відлучаються від товаришів, але ступають разом, разом спиняються, разом відпочивають і разом їдять і п’ють; разом, схиливши голови, скубають траву, в усьому з пожитком, і рідко бувають невдоволені. Але інші — немов барани, що буцають пастиря і стадо: бігають, верещать, скачуть іншим на голови, підскакують, не тримаються дороги і виїдають іншим поживу — неспинні ні різкою, ні криком пастиря. Зрештою їх доводиться брати на короткий повідок суворої покути. Заради Бога, наймиліші, остерігайтеся баранячої поведінки!»

Опрацьовано на підставі: Najdroższej Dianie… bł. Jordan z Saksonii. „W drodze”, Poznań 1998