Червень — місяць життєдайної любові

Червень — місяць багатьох свят. Для Церкви це насамперед місяць Пресвятого Серця Ісуса. 

Цього місяця ми святкуємо такі важливі урочистості як П’ятдесятницю, неділю Пресвятої Трійці та урочистість Тіла Христового. Світське суспільство віддавна вважало червень місяцем весіль, а у третю неділю червня ми святкуємо День батька. Чи є щось, що об’єднувало би всі ці свята? Так. Це любов, життєдайна у найбільш реальному і справжньому її значенні.

Святий Дух — це дух Божої любові, любові Отця до Сина і Сина до Отця, що триває у Святому Дусі. Святий Дух несе життя туди, куди Він іде. Коли Ісус дає Святого Духа як свій перший дар у Великодню неділю — «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються» (Йн 20, 22-23) — Він передає своє життя, яке щойно перемогло смерть, кожному грішнику, який хоче йти за тим, хто є Дорогою, Правдою і Життям.

Коли Святий Дух зійшов на апостолів у день П’ятдесятниці, йшлося не лише про те, щоб певні люди набралися сміливості проповідувати. Народилося щось нове: Церква, постійна присутність Ісуса серед людей аж до кінця часів; присутність, що стала можливою завдяки животворній силі Святого Духа, якого ми визнаємо Господом і Подателем життя.

Святий Дух уприсутнює дію Трійці серед нас для нашого спасіння. Він нагадує нам про те, чого навчав Ісус, що відкриває нам Отця. Але Трійця — це не якась абстрактна формула, про яку ми можемо просто сказати «Вірую» і піти додому.

Ми створені на Божий образ та подобу. Ми відображаємо життя Бога. Трійця показує нам, чим є це життя: животворне, любляче спілкування двох осіб. Бог — не самотній ізольований ідол; Він — це спільнота Осіб, які є самою Любов’ю. Ця любов творить життя не тільки всередині самої Трійці, а й ззовні.

Триєдиний Бог, образом котрого ми є, дає кожному з нас життя. Можливо, ми просто приймаємо це як побожну думку, але варто пам’ятати: наші батьки, якими би могутніми вони не були, не змогли і не можуть створити душу. Це може зробити тільки Бог. Отже, у Божому плані щодо шлюбу кожен подружній акт включає двох людських осіб і Бога. Якщо життя можна передати, то воно передається тільки як Божий дар. Це надає нового значення словам «Господь і життя Податель».

Євхаристія нагадує нам про те, як Бог хоче бути близьким до нас і залишатися з нами. Він перебуває серед нас не лише у нашій уяві або просто як абстрактна ідея, а у реальному, відчутному, фізичному сенсі.

Не випадково втрата віри у реальну присутність Христа йде руч-об-руч із відчуженням сучасної людини від її людського втілення; вона не хоче серйозно сприймати те, що навіть Бог хотів бути частиною нашої воплоченої людяності, — центральну тему, що починається на Різдво, проходить через істинні фізичні страждання у Пасхальне Тридення, продовжується у переображеному людському тілі на Великдень, возноситься на небо і завершується перебуванням із нами, «тілом і душею, людяністю і божеством», саме в цю мить — у Євхаристії, де ми знову приєднуємося до Нього як спільнота осіб.

Ось що таке подружжя: любовне спілкування людей, що повинне бути таким постійним і тривалим, як і любов, яку воно відображає — тобто, Божа любов. Ця любов покликана давати життя в реальному і фізичному, а не лише у буквальному чи поетичному сенсі. Ось чому християнський шлюб ніколи не може відкидати важливість та необхідність статевої диференціації у цьому Таїнстві: тільки чоловік і жінка можуть повністю віддатися, відкрити себе у співпраці з Богом, щоб дати нове життя.

Оскільки подружня любов і відкритість до життя нероздільні, не можна укласти дійсний шлюб, якщо виключити з нього цю відкритість. Таке виключення за своєю суттю — відмова від свого чоловіка або дружини у повному обсязі того, ким вони є («Я люблю тебе, за винятком того факту, що ти можеш стати батьком/матір’ю»), і від Бога як Господа і Подателя життя («Я сам ухвалю це рішення, дякую»).

А оскільки сам Бог прийняв справжню людську плоть і був справжньою людиною (а не просто ілюзією), ілюзорні способи створення дітей, які претендують на заміну реальної фізичної близькості двох людських осіб, — сурогатне материнство, штучне запліднення тощо — це дії, що принижують гідність людської особи, створеної на Божий образ. Створення людської особи має відбуватися в людських обіймах, а не як технічний обмін шприцами та пробірками між лаборантами… з викиданням у стічні труби лабораторії тих, хто «з меншою ймовірністю досягне успіху».

Ось чому День батька такий важливий. Батьківство — це більше ніж просто постачання гамет, які роблять можливою вагітність. Буття батьком-людиною виключає перетворення матері-людини на тимчасовий носій або інкубатор, що дає змогу сперматозоїду запліднити яйцеклітину.

Сучасний поділ материнства на генетичні, гестаційні і соціальні елементи вже очевидний, але той самий процес відбувається і щодо батьківства. Можливо, нам потрібно краще прояснити, що людське батьківство не можна розглядати окремо від людського материнства — і навпаки. Батьківство — це сопричастя осіб, що у кінцевому рахунку відображає триєдину особу Трійці: батько, матір і дитина.

Батьківство існує для того, щоби продовжувати творчу роботу Бога, а не лише для того, щоб виконувати бажання чи очікування батьків. Тому психолог Ерік Еріксон говорив про «генеративність» як про одну з передових стадій людської зрілості: брати відповідальність за ще не народжене покоління. Червень, традиційний місяць весіль і випускних, це місяць нових початків, коли батьки і матері випускають своїх дітей на нові етапи їхнього просування до дорослості та зрілості, і зрештою, до їхніх власних дітей, біологічних чи духовних. Це також робота зі створення людської спільноти осіб.

Отже, хоча у червні є багато свят, присвячених різним темам, вони об’єднуються під знаком життєдайної любові. Це любов, втілена у Найсвятішому Серці, у Трійці, у Євхаристії, у шлюбі та батьківстві.

Переклад CREDO за: Джон Ґрондельскі, National Catholic Register