Протягом століть монахи і святі старці розвивали роздуми Отців Церкви, формулюючи поради для мирян.
Від початків Церкви її пастирі звертали увагу на мову. Подібно як інші дари Бога, її треба використовувати помірковано і з правильною метою. Святий Йоан Ліствичник, який жив на межі VI i VII століть на Синаї, у своєму творі «Драбина до неба» назвав балакучість (багатомовність, «логорея» грецькою) однією зі злих навичок, які можуть провадити до численних гріхів. Людина, що маю таку погану звичку, відчуває примус до невпинних розмов та оповідей, постійних дискусій про все. Цей стан може бути пов’язаний із певними загрозами, які небезпечні особливо для людей побожних.
Протягом століть чимало монахів і святих старців, які жили на Афонському півострові — зокрема, Паїсій Величковський, Порфирій, Силуан і Паїсій Святописець — розвинули рефлексії Отців Церкви, формулюючи особливо поради для вірних мирян, які не уявляють і дня без довгих розмов та зізнань.
1.Про майбутнє говори стримано
Повідомляти оточення про свої нові виклики — природно для людини. Однак про плани на майбутнє нам найлегше говорити, а набагато складніше їх виконати. Найпростіший приклад — новорічні постанови…
Обережно підходьмо до обіцянки, що найближчим часом зробимо духовне зусилля, зокрема коли говоримо про це у присутності людей, далеких від віри. Коли не виконаємо цього — тільки додамо їм аргументів, що християни це хвальки і пустослови.
2.Добротою не хвалися
Коли ми робимо щось добре — допоможемо хворому чи потребуючому, — на нас находить непереможне прагнення розповісти світові про це. Бо ж ми так можемо дати комусь добрий приклад! Однак варто пам’ятати, що добро і милосердя існують самі по собі й будуть назавжди записані в Небі.
Ми часто не маємо впливу на те, чи людина, якій ми допомогли, віддячить хоч би усмішкою і добрим словом; а що вже казати про те, як наш добрий жест оцінюють інші, які про нього дізнаються тільки від нас! Добро завжди скромне і не кричить про себе на кожному розі.
3.Обережно з розповідями про аскезу
Уривок із Євангелія, що читається на початку Великого Посту, нагадує про те, щоб не хвалитися, які великі пости і зречення ми приймаємо і який великий дух аскези пронизує наше життя. Впасти, піддавшись цій спокусі, можна будь-якої миті, й ми будемо засоромлені.
Якщо ми, перебуваючи серед людей, насправді й щиро постимо, то й так наша позиція рано чи пізно буде помічена і викличе цікавість. Тоді скажуть: «Погляньте, як він/вона, живучи цілком звичайно, залишається погідним і милим, і так сильно поститься — може, варто це наслідувати?»
4.Не грайся в героя
Кожний християнин бореться з труднощами і спокусами. Один — із тілесними гріхами, інший — із тяжким характером. Хтось живе в нецікавому оточенні, а іншому нічого не брак, але тяжко витримати себе самого.
Отож немає сенсу хвалитися, як нам вдалося вийти з узалежнень, подолати слабкості або навіть тільки переконати когось у своїх раціях. Ми до кінця життя будемо сповідатися й каятися за гріхи, тож не маємо жодного права возвеличуватися над іншими.
(Це вочевидь не стосується служіння свідчень, але і їх потрібно вміти робити з повним смиренням, інакше вони виродяться у вихваляння себе замість прослави Бога, який вас витягнув із клопотів.)
5.Не корч із себе авторитет
Навіть якщо Бог посилає нам у молитві осяяння розуму і вказує способи виходу з тяжких ситуацій — не вдаваймо одразу з себе таких, що осягнули все знання світу й тому можемо повчати інших, а особливо тих, про кого ми мало знаємо, що вони мають робити зі своїм життям.
Звісно, не треба відмовляти в пораді й допомозі ближнім, якщо ми можемо їх уділити; але при цьому завжди кажіть, що це тільки наша недосконала думка і пропозиція, а не незаперечні догмати. В кожного своя ситуація. Те, що з Божої ласки легко вдається нам, може бути тяжким для іншої людини.
6.Не обмовляй найближчих!
Особливо це стосується чоловіків/дружин, дітей чи батьків. У житті буває різне, і ми не завжди живемо в родині у злагоді й гармонії, а після чергової сварки вдома аж рвемося вилити свої жалі перед знайомими. Ось тільки всі проблеми так і так мусимо зрештою розв’язувати не назовні і не з чужими людьми, але саме вдома.
«Близькі мене не розуміють» — кажете іншим, і це може стати початком чогось іще гіршого, аніж домашня сварка. Зокрема якщо хтось «турботливо» відповідає: «А чого ти взагалі з ним/нею мучишся, звільнись».
7.Злих слів не повторюй
Хтось нас поранить словом, обізве чи навіть прокляне… напевно тяжко дивуватися своєму обуренню та емоціям. Обзивання, вульгаризми, ненависть — це як болото, яким легко заляпати себе та всіх довкола.
Коли людина забрудниться, найкраще вмитися за першої ж нагоди. А повторювати те, що хтось про нас сказав, це тільки розмазувати той бруд далі.
Якщо залишити все при собі — буде тяжко, але принаймні ми не будемо розносити це болото довкола себе і заляпувати ним інших.
«Виливайте перед Ним серця ваші» (Пс 62, 9б).
Переклад CREDO за матеріалами: Лукаш Кобешко, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
