Важливі уроки від найкращих друзів Ісуса

Кожен із нас протягом свого життя напевне зустрічався з кількома «Маріями», «Мартами» і «Лазарями». 

Біблійна розповідь про візит Ісуса до трьох його найближчих друзів, що жили у Витанії, у той чи інший спосіб говорить про їхні особистості, темпераменти і вдачі. Марія була активісткою, Марта — споглядальницею, а Лазаря можна описати як більш пасивного члена родини.

Родинні риси

Мої брат і сестра певним чином нагадували цих персонажів. Про себе можу сказати, що я була скоріше «Мартою» — я займалася всією хатньою роботою, виконувала важливі доручення і була повністю занурена у справи, які потрібно зробити.

Я завжди була нетерплячою людиною, яка хоче, щоб усе було зроблене ще «на вчора». Не можна сказати, що у мене зовсім немає часу на молитву, але більшу частину свого дня я витрачаю на роботу, роботу і ще раз роботу. У той самий час, іноді я не можу подолати свою схильність до скарг і нарікань.

Споглядальниця

Моя молодша сестра Лулу — «Марія» у нашій родині. Вона повинна щодня ходити на Месу, вшановувати Пресвяте Серце Ісуса, молитися Дев’ятницю до Божої Матері Неустанної Помочі тощо. Іноді вона їздила за місто, щоб відвідати сестер у монастирі неподалік. Це вона — та людина, яка молиться на вервиці у ранкові та післяобідні години.

Справа не в тому, що вона не робила нічого по дому. Звичайно, вона могла допомогти, але основна частина роботи лягала на мої слабкі плечі. До того, як вона вийшла заміж і виїхала до США, вона працювала психометристом у католицькій школі для дівчат. Коли вона приходила додому втомлена, вона лягала на диван, не знаючи, коли встане, і дрімала (або, можливо, медитувала), поки не подавали вечерю. Вона не переймалася тим, що буде на вечерю, бо ми з мамою завжди дбали про це, і кликали її за стіл, коли все вже було готове.

Наш родинний «Лазар»

Мій старший брат Ліно — небагатослівна людина. Він терплячий і спокійний чоловік, який лише всміхається у той час, коли всі вибухають реготом над якимось жартом. Він — та людина, яка ніколи ні про кого не пліткуватиме. Якби ви почули щось неприємне про сусіда, родича чи друга сім’ї — ви ніколи не почули би цього від нього. 

Він був інженером-електроніком за професією, але змушений був залишити роботу через нещасні обставини, яких не міг подолати. З того часу він задовольнявся випадковими заробітками і теслярською працею на дому — і він був чудовим теслею! Згодом Ліно став помічником ще одного нашого брата, Луїса, який заснував ветеринарну клініку і керував нею, аж доки не помер від коронавірусу минулого року.

Вивчені уроки

Я можу сказати, що отримала від нашого родинного «Лазаря» більше життєвих уроків, ніж від будь-кого. Протягом багатьох років Ліно мирився з усіма обов’язками в клініці та удома, виконуючи всі доручення. Більшість свого часу він потерпав від проявів важкого характеру нашого брата. Після його смерті він став єдиним опікуном нашої 89-річної недієздатної матері, яка страждає на хворобу Альцгеймера — я живу далеко від дому, тому не можу провідувати її частіше, ніж раз або два на тиждень.

Я знаю, що я зробила свій необхідний внесок у догляд за матір’ю, але Ліно зробив набагато більше, ніж можна собі уявити. А найважливіше у цьому те, що він ніколи не скаржився і не скиглив!  Його уважність, здатність жити теперішнім і контролювати свої реакції дозволила йому робити все, що потрібно робити, доглядаючи за хворою жінкою з деменцією — людиною, яку ви любите, але яка не може стежити за ходом ваших слів; яка живе у своєму окремому світі. І Ліно зміг це прийняти. Без нього я не могла би піклуватися про маму. Мені потрібно були би ще двоє помічників просто для того, щоб змусити маму сісти. Через цей досвід я виявила, що «Лазар» у нашій родині насправді щедро наділений рисами Марти.

Рівновага всього доброго

Християни повинні мати у собі риси всіх трьох друзів Ісуса — Марти, Марії і Лазаря. Звичайно, вони повинні бути людьми дії, але разом із цим — жити глибоким молитовним життям, приймати свою місію з вірою, і, що найважливіше — без скарг.

Варто взяти до уваги ці рядки з вірша отця Бруно Геґспіла SVD:

Today, upon a bus, I saw a lovely girl with golden hair.

I envied her. She seemed so gay, and wished I was as fair.

When suddenly she rose to leave, I saw her hobble down the aisle.

She had one leg and wore a crutch.

But as she passed, a smile.

O God, forgive me when I whine.

I have two legs. The world is mine!

Сьогодні в автобусі я побачив прекрасну дівчину з золотим волоссям.

Я позаздрив їй. Вона виглядала такою безтурботною. Хотів би я бути таким світлим, як вона.

Коли раптом вона піднялася, щоб вийти, я побачив, як вона кульгає проходом.

У неї була одна нога, і вона спиралася на милицю.

Але коли вона йшла, вона усміхалася.

О Боже, пробач мене, коли я скиглю!

У мене є дві ноги. Світ належить мені!

Переклад CREDO за: Лілія Борлоньян-Альварес, Catholic Stand