Хочу розповісти про те, що пережила сама, може, комусь це допоможе. Коли про таке читаєш у книжках, то думаєш: ну, побожні казочки, в церкві дітям розказують, а як це пов’язане з нашою реальністю, в якій є інтернет, і розумні машини, і чудеса медицини. «Людина робить чудеса».
А виявляється, що ці досягнення ніяк не пов’язані з реальністю, яку людина ніяк не може вивчити, бо воно невидиме і дуже багато людей цього не визнають. Це дивно, особливо коли сам таке пережив. Чи повірять? Але я знаю точно, що це було, бо це було!
Коли я прийняла Святий Скапулярій, ще молодою дівчиною, я перебувала на шляху навернення, і ходити до костелу мені нічим не заважало для різних цікавих речей, гороскопів, виливання воском, читання карт Реріха і всяке таке інше. Ходити до храму на зустрічі молоді, співати приємні духовні пісні, це все було дуже емоційно і приносило задоволення. А коли священник казав, що не можна бути одночасно і з Богом, і з ворожіннями, то це не сприймалося. Що поганого в тому, щоб побувати з друзями на заняттях по співу зікр або вирощуванні вогняної квітки? Те, що там була магія і окультні практики, навіть до голови не доходило.
Було тільки одне «але», яке час від часу дуже заважало жити: по ночах приходив «хтось», я прокидалася у страху і паралізована, без сил рухатися чи скрикнути. А цей «хтось» тяжко тримав мене за руки, або просто нахилявся наді мною, ніби вдивляючись, і від його близькості мене аж вдавлювало в ліжко, така вона була тяжка і страшна. Кілька разів він навіть починав мене душити, і того страху я не забуду до смерті.
І ось, після ще однієї зустрічі з друзями, здається, з заняття «прочистки карми», вночі знов прийшов «хтось» і став мене душити. Його руки, якісь нереальні, ніби просто «згущена тьма», наближалися до моєї шиї і повільно зімкнулися на моєму горлі. Я була, як часто в таких напівснах, перелякана і не могла поворухнутися. Лежала без сил і непорушно, але не була без свідомості — може, він так спеціально робив, щоб я все розуміла і сильно боялася. Я раптом усвідомила, що він зімкнув руки на моєму горлі і давить, але здавити не може. Так, ніби довкола моєї шиї було якесь кільце, якийсь захист, якого він продавити не міг, і я продовжувала спокійно дихати. А коли зрозуміла, що мене щось оберігає і він не може мене продовжувати душити, то заспокоїлася, а той «хтось» встав з краю мого ліжка, де сидів, нахилившись над мною, коли душив. Він стояв і ніби дивився (хоча дуже дивно казати «дивився», якщо нема ні очей, ні обличчя, тільки згусток тьми у формі людської фігури). А потім пішов, і більше мене вже ніщо не душило по ночах.
Я добре цей момент запам’ятала, бо тоді, коли він душив і не міг здолати тої перепони, я якось ясно усвідомила, що йому заважає скапулярій. Я прийняла скапулярій просто «за компанію», на свято в парафії, і навіть не дуже усвідомлювала, що воно таке, той Плащ Богородиці!
Але це справжній захист від сатани, який нам дає Діва Марія. Я рада була кожний рік бачити в Бердичеві, як після центральної урочистості відбувається накладення скапуляріїв тим, хто туди приходить не просто на свято, а щоб прийняти опіку Діви Марії під Її плащем. Нехай Богородиця Святого Скапулярію береже всіх, кого Вона прийняла під свою опіку, і відновляться паломництва, і поширюється побожність до Святого Скапулярію!
Ірина