Як допомогти дітям зрозуміти, що земне життя — це дар, але наша мета — вічне життя?
Розповідаємо про досвід однієї мами.
Цей світ — це ще не все
«Ох, я не можу знайти ключі!» — крикнула я згори. Мій маленький син (якому приносить задоволення викидати різні речі у смітник) невинно мені всміхнувся і знизав плечима, кажучи при цьому, що не знає, де можуть бути ключі.
Я знала, що мала вийти ще кілька хвилин тому і що зараз ми точно запізнимося на обід.
Коли моє роздратування зросло, з підлоги, перериваючи мій тривожний внутрішній монолог, до мене долетів голос мого п’ятирічного синочка: «Не хвилюйся, мамо! Я поговорю зі святим Антонієм! Антонію, Антонію, йди сюди, щось загубилося і не знаходиться. Допоможи нам, будь ласка, знайди ключі!»
За кілька хвилин після своєї молитви наймолодший син знайшов ключі в коробці для Лего. «Дивися, мамо! Я знав, що ми їх знайдемо!» Коли ми сідали в машину, я подумки подякувала Богу за дар віри дитини.
Якщо ми віримо в Бога, то маємо усвідомлювати, що цей світ не є нашою метою. Як ми можемо допомогти нашим дітям зрозуміти цю істину?
Я зібрала кілька практичних способів, які використовую, щоб нагадувати своїм дітям, що цей світ — це ще не все.
Добрий день, Ісусе!
На стіні біля нашого обіднього столу висить хрест. Щоранку, коли ми проходимо повз нього, ідучи на сніданок, то молимося вголос короткою спонтанною молитвою, яка починається словами «Добрий день, Ісусе!»
Ми дякуємо Йому за новий день, за спокійну ніч. Молимося також перед їжею, але для мене важливо, щоб мої діти розпочинали день із почуттям вдячності в душі, розмовляючи з тим, Хто любить їх більше за мене. Крім того, що вільніше ми розмовляємо з Ісусом, то вільніше розмовляємо про Нього.
Спільні поїздки
Восени й навесні ми стараємося щонеділі йти на якусь пішу прогулянку. У нашому місті дуже багато стежок і парків, які ми для себе відкрили. Так ми не лише проводимо час в колі сім’ї чи займаємося фізичною активністю, а намагаємося використати ці миті, щоб побачити навколишню красу.
Я хочу виховати в моїх дітях дух здивування й захвату, щоб він супроводжував їх усе їхнє життя. Якщо вони зможуть захоплюватися прекрасним соколом, який відгукується з дерева, або луком, на якому ніжно колишеться трава на вітру, тоді їм буде легше спонтанно реагувати подивом і вдячністю Богові, Творцю всього.
Розповіді про святих
Дітям важливо розповідати історії про життя людей, що любили Бога і йшли за Ним у своєму життєвому покликанні. Я намагаюся показати своїм дітям добрий приклад для наслідування. А хто, як не святі, підходять для цього найкраще?
Молитва за тих, кому ми допомагаємо
Щоразу, коли ми проходимо на вулиці повз якогось жебрака, то стараємося щось йому дати. Це не завжди гроші. Іноді ми даємо пакунок із канапками, пляшку води чи іконку. І завжди питаємо, як звати цю людину.
Потім молимося за неї по дорозі і долучаємо її наших молитов перед сном. Так ми можемо конкретно виконати вказівку Ісуса нагодувати голодних. Крім того, ми можемо пригадати собі, що ця людина не лише голодна, вона також створена на Божий образ і насамперед спрагла любові Ісуса.
Відвідування цвинтаря
Візити на кладовище просто нагадують нам, що кожен із нас колись помре. А смерть, навіть травматична, — це двері до вічного життя. Ми прогулюємося по цвинтарю поблизу нашого дому й читаємо імена на могилах. Потім, на зворотному шляху, молимося за всіх людей, біля могил яких ми проходили й імена яких прочитали.
Чи це ще комусь потрібно?
Те, що ми маємо, дуже легко нас розпорошує (телефон, ноутбук, одяг, книжки…) А коли те, що ми маємо, цілковито заповнює наші думки, значно важче думати про справді важливі речі.
Саме тому ми намагаємося систематично переглядати наші книжки, іграшки, одяг та ставити собі та нашим дітям запитання: «Це справді нам потрібно?» або «Може, комусь іншому це потрібно більше, ніж мені?»
Святе сімейство, молися за нас!
фінансово.
Щиро дякуємо!
