Як жити на землі, тримаючись життя вічного?

Чому Лазар на небі, а багач — у пеклі? Чи загробне життя — це просто розворот нашої долі тут, на землі?

Відповідь ми знаходимо у розмові між Авраамом і замученим багачем, який просив, щоб той послав до нього Лазаря втамувати його спрагу. Авраам відповів: «Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха» (Лк 16, 25).

З цієї відповіді можна зрозуміти три речі. По-перше, Бог дуже добре знає нас і все, через що ми проходимо у кожну мить свого життя. Він чудово знає життєві умови обох чоловіків на землі. Він знає наші справжні здібності та кожну деталь нашого стану. Хіба Він не запевнив нас, що «навіть і волосся на голові у вас усе пораховане» (Лк 12, 7)?

По-друге, Бог також знає все добре, що ми можемо зробити для Нього та інших завдяки Його дарам. Він знає, що обидва чоловіки могли зробити згідно своїх життєвих умов. Бог знає наш потенціал і ті великі речі, яких ми можемо досягти заради Його слави і блага інших.

Зрештою, Бог знає, що ми можемо витерпіти у цьому житті завдяки Його благодаті: «Бог вірний: Він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести» (1Кор 10, 13).

Багач потрапив у пекло, бо він не зробив усього доброго, що міг зробити завдяки отриманим Божим дарам. Незважаючи на достаток, їжу, час і комфорт, він не зробив нічого доброго для Лазаря, який завжди був у його доступі. Він був абсолютно байдужим та відірваним від становища Лазаря. Лазар не мав для нього жодної цінності. Навіть вуличні пси піклувалися про Лазаря більше за нього. Внаслідок цього він не може досягти вічного життя — натомість, він приречений на життя, повне невгамовної спраги, жалю та мук сумління.

Зі свого боку, Лазар перебуває на небі, бо він витерпів усе зло, якого не зміг уникнути чи подолати у земному житті. Він терпів бідність, голод, зневагу і самотність. Здається, він навіть не нарікав, ні у житті, ні у смерті. Він знайшов абсолютний мир у своїй вічній нагороді з Господом.

Святий Павло підбадьорював свого протеже Тимотея перед обличчям багатьох лжевчителів, які шкодили й спотворювали істини Євангелія у громаді Ефесу. Тимотей мусив терпіти цих лжевчителів та їхні нечисті спонуки, працюючи для блага інших, зміцнюючи їх у духовному житті прикладом власного життя та вірності своїм обов’язкам: «Змагайся добрим змагом віри, старайся осягнути життя вічне, до якого ти покликаний і за яке був склав гарне визнання віри перед багатьма свідками. Благаю тебе перед Богом, який усе оживлює, і перед Христом Ісусом, який при Понтійському Пилаті склав добре визнання, щоб ти зберігав заповідь без плями, без догани – аж до появи Господа нашого Ісуса Христа» (1Тим 6, 12).

Щоб ми також увійшли у вічне життя милістю Божою, ми повинні робити все добре, що ми можемо зробити для Бога та для інших, і терпіти все зло, якого ми не можемо уникнути. Недостатньо просто робити добро; ми також повинні терпіти зло. Ми просто не можемо жити для власного комфорту та задоволення і сподіватися на повноту життя з Богом на небі.

Істинно віруючі, що бажають цього вічного життя, повинні завжди ставити собі такі питання: яке добро, з ласки Божої, я можу зробити для Бога та для інших сьогодні? Яке зло, з ласки Божої, я повинен витерпіти для Бога сьогодні?

Сьогодні ми схильні шукати собі виправдання, коли не робимо добра для Бога та інших. Ми знаходимо виправдання, щоб не свідчити і не говорити людям правду, не показувати їм добрий приклад, не молитися за них, не служити їм, не полегшувати їхні потреби, не підтримувати їх у їхній власній духовній подорожі, не давати їм надію тощо. Ми можемо навіть думати, що інші на це не заслуговують через своє ставлення до нас у в минулому.

Ми знаходимо численні виправдання, щоб не каятися у своїх гріхах. Ми говоримо, що це зараз не на часі, або що нам соромно знову і знову сповідувати ті самі гріхи. Нам легше плисти за течією, ніж виділятися через нашу вірність Богові та Його законам. Ми можемо відмовитися від Євхаристії через скандали у Церкві.

Через усі ці виправдання ми, зрештою, стаємо глухими до Божої волі й легко ігноруємо інших у їхніх матеріальних та духовних потребах. Ми легко забуваємо, що Ісус не просить нас зробити неможливе — нам слід зробити те, що ми можемо, а решту залишити Йому. Він пам’ятає та винагороджує найменше добро, яке ми робимо для Нього та для інших: «Хто напоїть вас кухлем води тому, що ви Христові, — істинно кажу вам, — той не втратить своєї нагороди» (Мк 9, 41).

Ми також схильні шукати собі виправдань за те, що нічого не терпимо заради Бога. Ми не чинимо опір безперервним спокусам, тому що відчуваємо, що повинні потурати будь-якій схильності, якою б зіпсованою вона не була. Ми уникаємо злоби, образ, неправдивих звинувачень, брехні, неприйняття та обмов із боку інших. Пам’ятаймо слова Ісуса: «Хто ж Мене зречеться перед людьми, того й Я зречусь перед Отцем моїм небесним» (Мт 10, 33).

Мої дорогі брати і сестри у Христі, пам’ятайте, що Бог дуже добре знає нас — і великі речі, які ми можемо зробити для Нього та для інших, і зло, яке ми можемо витерпіти заради Його благодаті. Він знає великих святих, якими ми можемо бути для Його слави. Ми повинні перевірити себе на всі численні виправдання, які ми шукаємо, щоб не робити добро і не терпіти зло заради Нього.

Притча про Лазаря і багача також показує нам, що наші виправдання закінчуються тут, на цій землі. Нам не буде виправдання, коли ми постанемо перед Богом у загробному житті. Бо, як сказав Авраам, ми маємо слова Божі, записані Мойсеєм і пророками: «Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають» (Лк 16, 29).

На цьому наші виправдання закінчуються ще й тому, що Христос помер і воскрес із мертвих, і багато хто досі ігнорує Його слова: «Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (Лк 16, 31).

Воскреслий Христос приходить до нас, щоб сказати Свої слова і вкласти Свою благодать у наші серця. Він надихає і підтримує нас, щоб ми витерпіли зло цього життя, коли ми робимо для Нього все добре, що можемо. Незалежно від того, яким було минуле, давайте з Його милості сьогодні почнемо спочатку, і не припинятимемо робити це до останнього подиху. Таким чином ми також здобуваємо життя вічне.

Переклад CREDO за: о. Ннамді Монеме OMV, Catholic Exchange