Що означає «вбити пророка»?

Роздуми над Словом Божим на четвер XXVIII звичайного тижня, рік ІІ

Ісус промовив до фарисеїв і учителів Закону: «Горе вам, бо будуєте пам’ятники пророкам, яких батьки ваші повбивали! Отже, свідчите і схвалюєте вчинки своїх батьків, бо ті вбивали їх, а ви будуєте їм надгробки. Через те й Божа мудрість сказала: «Пошлю до них пророків та апостолів, і з них декого вб’ють і будуть переслідувати, щоб від цього роду домагатися крові всіх пророків, що пролита від створення світу; від крові Авеля до крові Захарії, який загинув між жертовником і храмом; так, кажу вам, вимагатимуть звіт за це в цього роду! Горе вам, законникам, бо ви взяли ключ пізнання, та самі не ввійшли, і тим, які входять, перешкодили!» А коли Він виходив звідти, книжники і фарисеї почали сильно нападати й дуже випитувати Його, сподіваючись зловити Його на слові.

Лк 11, 47-54

Що означає вбити пророка? Хтось скаже, що часи пророків уже минули, а отже, це слово не стосується сучасних слухачів. Але в сьогоднішньому Євангелії Господь наче погрожує, і говорить досить категорично: «Горе вам…»

Можемо поглянути на це з іншого боку. Хто такий пророк? Пророк — це той, хто несе людям Боже слово. Таким чином «убити пророка» — це вбити Боже слово у своєму серці, своєму житті. Чим можна його вбити? Кожним словом, яке не походить від Бога, кожним наміром, що противиться Божому задумові. Згадаймо лише історію Йоана Хрестителя та Ірода. Ірод жив у гріху із жінкою свого брата, Іродіядою; і хоча він дуже любив слухати Йоана, однак таки не був слухняний цьому слову. Слово Іродіяди перемагало в його серці. Все це закінчилося смертю великого пророка.

Коли слухаю слово спокуси та гріха більше, ніж Бога, коли довіряю, тому що бачу й відчуваю, більше, ніж Богові, — вбиваю пророка. Таку ситуацію Ісус називає «горем». Він так різко звертається до своїх слухачів не тому, що не любить їх, хоче образити чи принизити, а тому що розуміє, яка це небезпечна ситуація — вбивати Боже слово у своєму серці, і як важливо від цього застерегти. Бо кожен із нас покликаний бути не просто добрим чи слухняним, а святим, як Бог святий. Саме про це говорить нам сьогодні Церква — пророк сьогоднішніх днів — у першому читанні: «Бо в ньому Він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові. Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі,  на хвалу слави своєї благодаті, якою він обдарував нас у любім своїм Сині» (Еф 1, 4‑5).