На шпальтах «New York Times» (від 18 вересня 2022) канадський журналіст Ієн Остін розглядає тему нового «права на смерть» у своїй батьківщині.
Журналіст звернув увагу, що пункти цього закону, хоча дехто з місцевих науковців вважає їх «видатними на тлі інших країн», парадоксальним чином наново розпалили дебати над сенсом евтаназії.
Закон, ухвалений 17 березня 2021 року, дозволяє закінчити своє життя людям, які страждають на «тривалу, тяжку і невиліковну хворобу», а також неповносправним фізично — навіть якщо вони не смертельно хворі.
Канада, яка вже раніше опинилася в групі 12 держав та кількох американських штатів, які ухвалили «підтримуване самогубство», тепер долучилася до Бельгії та Голландії. Внаслідок запровадження нових приписів у 2016-2021 роках там зазнали смерті 31 664 особи, з яких 224 не були смертельно хворі.
Ця справа повернула країну до дискусій про розумність нового закону і викликала поділ також в академічних середовищах. Наприклад, Джоселін Дауні з університету Далхауз у Новій Шотландії вважає, що «відносно решти світу ми насправді маємо прекрасну систему» (евтаназії). Інші, однак, стверджують, що «асистоване самогубство стало в Канаді майже пересічною меличною процедурою, замість трактування його як чогось виняткового, застосовного тільки в особливих випадках». Так вважає Трудо Лемменс, професор права університету Торонто. На його думку, «нинішня система закрилась від інших опцій (open-ended system) і є найменш безпечною для хворої людини, навіть порівняно з іншими країнами, що мають подібні приписи».
Проти цього закону також виступають сім’ї тих, хто «надто швидко» вирішив піти з цього світу. Згідно з зобов’язувальним нині законом, «на вибір кимось смерті сім’я не має жодного впливу». Тим часом, на думку автора статті, «багато з них (родичів померлих) називають новий закон небезпечною атакою на людей з неповносправністю, які живуть у тяжкій економічній ситуації або безпритульних, які просто відмовляються від подальшої боротьби (за життя) і вирішують померти… Багато також говорять про розумово хворих, чиїй смерті наша система неспроможна відповідно запобігти».
Навіть у самому «Health Canada», тобто міністерстві охорони здоров’я, вже постав комітет, який пропонує змінити це законодавство так, щоб воно було зокрема більше здатне до «захисту хворих психічно і взагалі до аналізу ‘прохань про смерть’ із погляду мотивів такого рішення». Всередині цього зібрання тривають бурхливі дискусії також над «допущенням неповнолітніх до можливості вибору своєї смерті, та людей, уражених деменцією та іншими подібними хворобами: чи могли б вони просити про такий дозвіл іще до того як їхня хвороба розвинулася?»
Пишучи про негативні реакції сімей на нові приписи, канадський журналіст наводить як приклад Крістофера Лайона, чий батько закінчив життя у 77-річному віці. Чоловік пройшов довгу історію депресій та самогубчих думок. Коли він перестав ходити, то перестав також їсти. На думку сина, який нещодавно перебрався до Англії, «процес дозволу моєму батькові на смерть був надто поспішним і суперечив волі всієї сім’ї». Смерть батька та її обставини викликають «більше запитань, аніж там є відповідей. Канадське законодавство з цього погляду здається мені недостатньо добре сформульованим», — ствердив син померлого.
Іншим прикладом є 46-річна Шерил Ромер із Калгарі, яка страждає на вид розсіяного склерозу. Діставши дозвіл на асистоване самогубство, вона дійшла висновку, що, «однак, поки що відмовиться, почасти тому, що я мушу спершу обговорити цю справу з двома членами моєї сім’ї, які на це рішення не погоджуються».
Самогубство це цілеспрямоване відбирання собі життя. Асистоване самогубство настає тоді, коли інша особа фізично допомагає конкретній людині накласти на себе руки, наприклад, надаючи їй відповідне знаряддя або засоби. Своєю чергою, медичне асистоване самогубство (physician-assisted suicide) полягає в тому, що це лікар «свідомо й цілеспрямовано надає конкретній особі знання чи засоби або ж обидва ці елементи, необхідні для здійснення самогубства, зокрема — дає поради стосовно смертельних доз ліків, прописує їх або надає».
Потрібно відрізнити асистоване самогубство від евтаназії, в якій людина, що помирає, сама не призводить безпосередньо до своєї смерті, але її вбивають заради уникнення більших страждань. Евтаназія може бути чинною (убивство з милосердя) або пасивною (ортотаназія). Про евтаназію ми говоримо виключно у разі отримання добровільної та свідомої згоди зацікавленої особи. Убивство буд-кого з допомогою фармацевтичних засобів, без згоди цієї особи (матаназія), тобто коли людина неспроможна виразити свою волю або всупереч її волі, визнається убивством.
Визначення «право на смерть» (death law) стосується переконання, що люди мають право вирішувати, коли їм помирати, через річні форми самогубства або евтаназію, або ж через відмову від лікування, яке рятує життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
