«Християнство майбутнього буде містичним — або його не буде взагалі». Це відомі слова єзуїта Карла Ранера. Їх можна згадати, представляючи текст о. Юзефа Андраша.
Він написав ці роздуми як передмову до книжки о. Рене де Мартіньї SJ «Містична молитва». Його думки про шляхи пізнання Бога тим цікавіші, що о. Юзеф Андраш, єзуїт, який жив у 1891-1963 роках, — не такий далекий від нас у часі, як середньовічні містики. Ба більше, його ім’я добре знають ті, хто ознайомлений з біографією св. Фаустини Ковальської. Саме він був її сповідником і духовним керівником, 1943 року започаткував у Кракові-Лагєвніках молебень до Божого Милосердя. Отець Юзеф написав численні історичні статті, релігійні брошури й інші тексти для ширення Апостольства молитви. Він — автор перших біографій св. Сестри Фаустини.
о. Юзеф Андраш
Воістину незліченні сонми душ, які Творцю служать і через це служіння, ніби через велику браму, входять у храми небесні, де радість їхня буде незмірною. Переважна більшість їх, живучи у світі, прагне до небесної вітчизни через дотримання заповідей.
Набагато менша, але ще чимала кількість душ, почувши поклик Христа «Покинь усе, піди за Мною і наслідуй Мене», залишила світ. Ці прямують піднесенішою дорогою до святості — дорогою євангельських рад, яку не всім дано осягнути. Дорога тих і тих — це шлях, можна сказати, добре втоптаний, широкий і певний. Це дороги звичайні, viae ordinariae, що ними душі до Господа паломництво звершують.
Серед першої і другої групи вибирає собі Бог за власним уподобанням своїм досить-таки нечисленну жменьку душ і посилює в них предивним чином надприродне діяння своє. Випробовує їх Господь болісніше, ніж звичайних слуг своїх, але також більше обдаровує їх солодкостями благословень своїх, так що куштують вони вже тут, на землі, передсмак життя небесного. Це незвичне внутрішнє життя, особливим чином залежне від благодаті Божої, повне таємничого спілкування душі з Богом, ми звемо життям містичним.
Благодаті містичного єднання з Богом
Учителі духовного життя загалом дуже стримані, а не раз навіть суворі, коли йдеться про дозвіл, а тим більше веління читати містичні твори. Чому? Через зловживання, які з цього не раз випливали, через шкоду, якої душі нерозсудливі, більше до надзвичайності, ніж до ґрунтовних чеснот швидкі, від цього зазнавали. Самі ж вони застерігають, щоб у цьому напрямку не було надмірності, оскільки душі розсудливі та смирення з читання таких «книжок, що палають любов’ю до Бога», для внутрішнього життя значну користь отримати можуть.
До таких належать передовсім душі, які Бог покликує до тіснішої єдності з собою через молитву споглядальну. Чи сьогодні є такі душі? Рука Господня у своїй щедрості не вкоротилася у нинішні часи. Містичні благодаті, хоч і не є буденним явищем, але є, може, частішим, ніж не одному видається. (…) Так каже великий знавець внутрішнього життя Альверес де Пас SJ, що «не тільки для керівників душ знання містики корисне, але і для самих душ, які Бог прикликає на ці надзвичайні дороги. Такі душі, озброєні великою покорою і надмірною, може, обережністю, страхаються ступати в цю незнану царину. Добре буде, якщо вони спершу пізнають ті дороги, які вже інші до них здолали; і ту користь, яку за їхнім прикладом можуть із цього пізнання отримати, щоби постійно вдосконалювати своє єднання з Богом. Добре буде, що таким чином вони також застережені будуть від небезпек та ілюзій, а їх повно на цих надзвичайних дорогах. Таке попереднє повчання утихомирить їхні неспокої, втишить їхні побоювання і зробить так, що з більшою піддатливістю і довірою вони підкоряться діянню Божому».
Але і для тих душ, що не покликані, ознайомлення з містикою, навіть зачитування містичними авторами — аби лиш розсудливе — може бути немалою користю для їхнього розвитку.
Скільки ж то разів на таку душу, що до Господа паломництво звершує per vias ordinarias, дорогами звичайної аскези, сходять хвилини спокуси, хвилини темні, похмурі! Життя світу, яке душа покинула, тоді постає перед її очима з усією барвистістю, це життя кипить і пульсує незрівнянною рухливістю, розмаїтістю втіх і задоволень, і в ньому все таке близьке, реальне, таке привабливе й принадне, що десь у глибинах серця постає немовби тихий жаль: шкода, що це вже не для мене! А водночас це життя духовне, заради якого ми вже стільки жертв принесли і ще стільки пожертвувати мусимо, постає перед нами таким безбарвним, монотонним, нудним і апатичним. Ми справді знаємо, що мета його — прекрасна; але видається нам у цю мить, що вона так страшно далека, десь допіру на тому світі, у вічності. Воістину, Божа благодать це допомога велика, але саме зараз — така для нас невловна, невідчутна, що не Божу допомогу, але нашу неміч і тягар ярма Господнього лиш відчуваємо.
Отож, яке моральне освіження, підбадьорення можуть дати такій змученій душі твори, написані такими містичними душами, як св. Тереза, св. Йоан від Хреста, Блозій*, Сузо** та інші! Це ж бо не сухі теоретичні розумування, але сторінки, що нуртують великим і високим життям, бо в них кали ці обранці Божі свої радощі, осяяння, внутрішні зворушення; бо ці сторінки тремтять від почуття захвату Божою добротою, здивування від Його величі, сердечної туги за віковічними благами; бо б’є з них передусім гарячий пломінь любові до Найвищого Блага.
Блозій, або Луї де Блуа (1506-1566)
Раз по раз свідчать ці обранці Божі, що цього пребагатого внутрішнього життя, якого світ не розуміє і за нудне й утопічне вважає, вони б не віддали за всі радощі земні. Заявляють це з усією силою переконаності навіть тоді, коли Господь їх випробовує так болісно, що до їхніх внутрішніх страждань треба порівняння шукати не в земних муках, а, певно, у чистилищних або навіть пекельних.
Душа, бачивши це «прещедрі багатства благодаті» — abundantes divitias gratiae, — якими обдаровує Бог за вірну службу вже тут, на землі, підкріплюється солодкою думкою, що, однак, Господь Бог незмірно щедрий і шляхетний, і що тому нас у часі випробовує, щоби пізніше міг нам тим багатше винагородити. Бачить вона, що зректися світу і всіх його принад і розкошів, а обрати взамін життя, у Христі укрите, це щонайменше не є зміною на гірше, як те видається людям, що керуються лиш розсудливістю тіла і світу — і як нас у тому силкується переконати дух темряви у моменти знеохочення та спокуси. Тому що бачить душа, наскільки шляхетнішим, глибшим, багатшим є це життя внутрішнє, віддане вшануванню Бога та служінню Йому, аніж життя, віддане до послуг пристрастей і дріб’язкових справ земних.
Нині, однак, окрім користі суто духовної, ще інша рація — назвімо її апологетичною — запрошує католиків ознайомитися зі скарбами містики Святої Церкви. А саме: сучасна атмосфера майже просякнута різноманітними містицизмами. Нині душі мають набагато сильнішу чутливість до всього, що таємниче.
Такою схильністю користуються різні псевдомістики: спіритизм, окультизм, зокрема теософія, яка, поза кількома моральними ідеями, є безсумнівним зібранням прерізних помилок розуму та збочень серця людського. Отож щоб відрізнити полову від зерна, справжню містику від її підробок, треба сягнути до творів великих містиків Католицької Церкви, а радше спершу до книжок, які надають загальний погляд на цю таємничу царину і впроваджують у розуміння її мови та понять.
Блаж. Генрих Сузо (1295-1366)
Духовне керівництво на шляху до досконалості
Якщо знання католицької містики, за дотримання певних умов, приносить мирянам значну користь для внутрішнього життя, то знання її для священників-керівників майже доконечне, зокрема для керівників душ, які прагнуть досконалості. Священники з волі Христа мають керувати душами; однак керівництво це не є якимось суворим і свавільним управлінням душею в той чи той бік згідно з власними ідеями, навіть якщо непоганими; це — провадження душі шляхами Божими, звичайними чи надзвичайними, залежно від натхнень Святого Духа.
Священник не є паном такої душі, він не може власних доріг нав’язувати. Він тільки заступник Того, Хто силою крові, пролитої на хресті, став Господом і Нареченим душ. А заступникам своїм доручив, щоб до Нього скеровували, згідно з Його волею і Його шляхами. Тому знати ці шляхи конче потрібно.
Здавалось би, задля цієї мети вистачить знання догматичної та моральної теології. У цьому є частка правди: католицький догмат і моральна правда становлять той обов’язковий фундамент, на який має спиратися всіляке духовне життя, навіть і найвищі містичні злети. Поза межами істини Христової і Його моральності може зростати, ба навіть бурхливо розростатися, тільки псевдоаскеза і псевдомістика найрізноманітніших видів. Нині, наприклад, у тих колах, які не стоять на ґрунті католицької науки і моральності, просто-таки буяють різні псевдомістицизми.
Але фундамент іще не будинок, це ще не палац. Щоби мати дім, треба, окрім міцного фундаменту, збудувати в ньому покої для мешкання і накрити їх дахом. Отак і священник-керівник, який має бути співбудівничим Святого Духа у зведенні будівлі досконалості в людських серцях, не може вдовольнитися тим, що заклав — можливо, й солідний, — фундамент схоластичної теології. Треба справу закінчити, ближче ознайомитися з аскезою та містикою, які є подальшим розвитком християнської догматики й моральності.
Тому що аскетика й містика, виходячи з фундаменту християнського життя, займаються вже безпосередньо будуванням святості в душах. Вони, з одного боку, орієнтують на крутий стежках людського серця, а з другого — вказують на дороги Божі, якими священник-керівник має душу провадити in montem sanctum («на святу гору»: Пс 42, 3. — Прим. пер.).
Вони дають пізнати світ почуттів, потягів, схильностей, навичок, із якого складається людська душа, а також знайомлять із пребагатим, різноманітним, а не раз і предивним впливом Бога на душу. Католицька аскетика й містика, стоячи на ґрунті тієї правди, що душа підкорюється не тільки діянню світу матеріального й тієї розумово-моральної атмосфери, в якій ми всі живемо, але й діянню духів, вчить розрізняти добрі порухи душі від злих і відповідно на них реагувати.
У Святій Церкві завжди було живим відчуття, що священникові-керівнику, окрім схоластичної теології, потрібне також знання аскези й містики. Доказом цього є хоч би прерізні твори, що говорять про внутрішнє життя. Може, не завжди це почуття було достатньо сповнене; свідчать про це болісні скарги від таких великих у Церкві Божій знавців внутрішнього життя, якими є, до прикладу, св. Йоан від Хреста чи св. Тереза.
Св. Йоан від Хреста
Сьогодні усвідомлення цієї потреби розширюється щораз більше. У багатьох теологічних школах, як світських, так і чернечих, із кафедр викладають основи вміння ходити шляхами Божими — принципи аскетики й містики. Щораз більше книжок, і щораз цікавіше, обговорюють цю цікаву царину духа людського і діяння Божого.
Напрочуд корисний цей рух! Згідно з учителями духовного життя, жодна душа не може ухилитися від підкорення керівництву. Що вище вона злітає, що численніші й багатші в ній діяння Святого Духа, — тим потрібніше це керівництво, так милостиво розпорядилося Провидіння Боже. Керівнику належить визначати, чи те, що в душі відбувається, є суто природним, чи воно походження Божого або сатанинського. Він повинен сумніви розв’язувати, ілюзії розпорошувати, правильні шляхи вказувати й на них зміцнювати.
А чи ж може це завдання, таке делікатне і, з другого боку, таке високе — бо життя духовне, досконалість, святість є тим unum necessarium, «єдино необхідним», — належно виконати той, хто не знає доріг Божих, хто неспроможний відрізнити шляхи звичайні від надзвичайних? Це загальне завдання, винятково сильно найвищим значенням наголошене, що керівництво душі до досконалості вимагає, окрім особистої святості, також і знання.
Знання уберігає від простодушного, наївного сприйняття всього, що незвичне, як «містичних проявів», хоча це, може, тільки психічні ненормальності, що потребують більше лікаря, ніж священника. Але знання вберігає також від надміру скептичної налаштованості стосовно всього, що сягає поза пересічну міру в християнському житті.
Знання про звичайні шляхи досконалості нам дають аскети, а про надзвичайні — містики.
*Абат Луї де Блуа, відомий також як Блозій, фламандський бенедиктинець XVI століття, реформатор і відомий містик.
** Генрих Сузо, ХІІІ століття, учень Мейстера Екхарта. Представники школи «верхньорейнської містики».
Переклад CREDO за: Sądeczanin
Титульне фото: о. Маріуш Возняк ОР
фінансово.
Щиро дякуємо!
