Як допомогти близькій людині під кінець життя. Як її супроводжувати в останні дні? Ось вказівки, як делікатно підійти до справи.
«Хоча неможливо поставити себе на місце такої людини, то ми, тим не менш, знаємо, що одним із найбільших страхів помираючого є самотність. Для людини наприкінці життя зникає все, що приносило їй відчуття безпеки. Вона вже не може покластися ні на свої здібності, ні на свій досвід, ні на свій банківський рахунок. Ця справжня самотність викликає в ній величезний страх», — пояснює о. Поль Денізо, ректор санктуарію Пресвятої Богородиці в Монліжоні (Notre-Dame de Montligeon). Цей храм — всесвітній санктуарій молитв за померлих. Мета його діяльності — нести розраду людям, зануреним у розпач і страждання.
Про що розмовляти з людиною, чиї дні на цій землі вже пораховані? Що їй сказати, коли нас паралізує страх бути нечемними?
1.Нічого не вдавайте.
Якщо близька вам людина готова поговорити про смерть — не бійтеся розпочати розмову. Дуже важливо нічого не вдавати і не казати людині, яка незабаром помре, чогось такого як «усе буде добре». Якщо смерть насправді з’явилася на горизонті, упертість на таких нібито-втішних словах може бути дуже тяжкою для помираючого. Дуже довго, навіть якщо він усвідомлює, що близькі уникають цієї теми, він не наважується порушити табу. Якщо ви маєте враження, що ваша близька людина готова поговорити про свою смерть — не бійтеся розпочати таку розмову в повній щирості. У вас іще є час обговорити важливі теми.
2.Відсуньте вбік свій власний розпач
Буває, що близьких і родичів хворого охоплює такий розпач, що вони навіть починають казати: «Ти не можеш померти!», «Ти мені потрібен, щоб жити!» Це драматична ситуація для людини на порозі відходу. Коли наближається мить смерті, почуття людей, які оточують помираючого, мають відступити на другий план. Допомогою для помираючого буде супровід його з любов’ю і турботою, а також із великим спокоєм. Настільки, наскільки лиш це є можливим.
Статуя Пресвятої Богородиці в Монліджоні. Джерело: Вікіпедія
3.Будьте просто присутні. Як Марія.
Коли ми не знаємо, що сказати, — достатньо буде слухати, або просто бути присутнім.
Прихід смерті виводить нас із рівноваги, і здається, що ми не знаходимо слів розради. В такому випадку ректор санктуарію в Монліжоні радить просто бути поруч і дати помираючому можливість поговорити про його страхи і сподівання. «Треба приготуватися слухати, просто бути присутнім. Як друзі Іова. Вони перебували при ньому, але мовчали. Інколи, коли людина зазнає великих страждань, присутність друга, який, нічого не кажучи, просто потримає за руку, може бути великою втіхою. Можна порівняти цю мовчазну присутність із присутністю Марії біля підніжжя хреста. Марія змовкає перед лицем смерті свого Сина. Вона не підбадьорює Його, кажучи: ‘Ти впораєшся, любий’, або ‘Пам’ятаєш, що Ти обіцяв?’ Ні, Марія плаче і мовчить. Вона беззахисна, але залишається поруч із Тим, Кого любить».
4.Делікатно запитайте «що відчуваєш?»
У стосунках із людиною на порозі смерті ключове — це бути налаштованим на слухання із якнайбільшою делікатністю. Трапляється, що помираючий, на подив усім, відкриває серце. Тоді може виявитися, що ми з ними розмовляємо так щиро, аж це дивує. В такому разі запитання «що відчуваєш?», «що переживаєш?» може бути звільненням для почуттів. Воно дозволяє помираючому говорити «серце до серця» з тими, хто його оточує. Інколи, однак, це неможливо. В такому разі не можна чинити на людину тиск у цій темі. Навіть якби ми самі таку потребу відчували.
5.Поговоріть про сім’ю.
Коли хворий чи помираючий починає думати про розпач своєї родини, його власні страхи відступають на другий план.
Якщо не вдається розбити мовчання, залишаючи простір для розмови «серцем до серця» — не вагайтеся розмовляти з помираючим про його сім’ю, для якої його близька смерть буде тяжким випробуванням. Коли людина на порозі смерті думає про тугу своїх дітей, чоловіка чи дружини, то її власний страх відступає. Тоді помираючий знову стає чоловіком чи дружиною, батьком чи матір’ю, які більше думають про інших і менше — про себе.
«Інколи трапляються справді великі чуда в останні хвилини життя», — зауважує о. Поль Денізо. Як священник, він узяв собі за звичку звертатися до людей на ложі смерті з запитанням: «Чи є ще щось, що не дає тобі спокою?» Також отець згадує одного чоловіка, який його покликав, щоб упорядкувати своє життя. Розлучений, який покинув Церкву 40 років тому, він мав величезне прагнення перед смертю попросити вибачення і покинутих жінки й дітей.
Отець Поль Денізо. Фото: Notre-Dame de Montligeon
6.Моліться псалмами.
Якщо людина на порозі смерті не готова відкрити серце, можна їй делікатно запропонувати послухати читання Псалмів.
«Псалми криють у собі велику міць. Вони виражають людські емоції, віддані Богу. Вони торкаються і страждань, яких зазнаєш, стоячи віч-на-віч зі смертю», — пояснює ректор французького санктуарію. «Коли помирав мій батько, він хотів, щоб я йому читав Псалми, такі як De profundis (Пс 130, «З глибини взиваю»), «Господь мій пастир» (Пс 23) або Dies irae (День гніву) — секвенція, яку співають у поминальній Месі. Посеред слів гніву там можна почути прекрасний заклик: «Згадай мене, Ісусе найсолодший». «Лише набагато пізніше я зрозумів, чому саме цей псалом був такою допомогою для мого батька», — зізнається о. Поль.
7.Скажіть «люблю».
У випадку відходу людей віруючих є незліченна кількість молитов (Розарій, літанії, коронки), таїнства (сповідь, Причастя, помазання хворих) та благословень, які можуть допомогти конаючим. Якщо ж людина, чиє житті закінчується, невіруюча, — можна просто їй шепнути «люблю». Також можна це сказати подумки, легенько гладячи по руці, щоці чи лобі. «Перед лицем смерті вже не зобов’язують ніякі правила етикету. Залишається тільки любов», — підсумовує о. Поль Денізо.
Переклад CREDO за: Мажена Деуд, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
