Щоб відчути смак Гвадалупе, туди потрібно поїхати. Я нічого подібного в житті не бачив.
Санктуарій щороку штурмує 22‑мільйонний натовп, а тиснява перед входом така сильна, що матері припинають дітей на кольорові поворозки, щоб не зникли у морі прочан із його хвилями і прибоєм. Гуде, як у вулику.
Третина людей на вокзалі «Базиліка» вбрані в одяг із зображенням своєї Мадонни. Довкола мчать 4,5 млн автомобілів, на чиїх дзеркальцях розгойдуються розарії. Санктуарії потопає у квітах. Феєрія барв і запахів. Натовпи паломників, які прибувають сюди з часто віддалених на сотні кілометрів, випалених сонцем містечок, а останній кілометр долають навколішках. І це без полегшених умов, які пропонують санктуарії Західної Європи, що забезпечують паломників охороною. Коли вірні постають перед автопортретом Мадонни, їхні коліна часто оббиті до крові. Виходять вони танцюючи, виголошуючи хвалебні вигуки на честь Покровительки Мексики.
В суботу 1531 року, як ледь займалося на світанок, свіжоспечений християнин-індіанець Хуан Дієґо сходив на узгір’я Тепеяк. Раптом він почув неймовірно гармонійні звуки. Інструменти? Птахи? Він здивовано роззирнувся — і побачив прекрасну жінку. Затремтів. «Іванку!» — сказала до нього Марія. (Саме так, але індіанською.) «Іди до єпископа і попроси, щоби тут збудував храм».
Він пішов, і навіть — як подають джерела — побіг. Єпископ не повірив. Ані за першим разом, ані за другим. Індіанцеві це трохи вже перестало подобатися, отож він спеціально не ходив тієї дорогою, на якій зустрів Марію. Але Вона все одно його знайшла. «Дам вам знак», — обіцяла. Так розпочалась одна з найдивніших історій у нашому світі.
Зворушує ласкавість, із якої ці двоє зверталися одне до одного. «Моя Пані, Царице моя, Маленька» — казав до Марії Хуан Діоґо. А Вона його називала не Хуаном Дієґо, а «Хуанітцін Дієґотцін», що мовою індіанців означало величезну повагу.
Мануель Арельяно, “Проголошення санктуарію Богородиці Гваделупської”, 1709.
Невипадково індіанське ім’я Хуана Дієґо — Куаутлатоацін — перекладається як «той, що мовить як орел». Одна з гіпотез на тему імені, яким Марія представилася Хуанові Дієґо, перекладає це ім’я так: «Та, що рятує нас від Пожирателя». Пожирателем, швидше за все, був Великий Змій — Кетцалькоатль, божок, що вимагав постійних людських жертв.
Плодом зустрічі було незвичне зображення, про таємницю якого написано купу книжок. Частина коду Автопортрета з Гвадалупе була читабельна тільки для іспанців, а частина — тільки для індіанців. Марія зуміла поєднати два ці світи. Хуана Дієґо беатифікував 1990 року улюблений Мексикою папа Йоан Павло ІІ (туди від подався у свою найпершу Апостольську подорож, до краю агав, опунцій і вулканів). А 20 років тому він же проголосив цього індіанця святим.
Переклад CREDO за: Мартін Якімович, Gość Niedzielny
Фото: Вікіпедія
фінансово.
Щиро дякуємо!
