Будувати культуру любові з Ісусом, Марією та Йосипом

Роздуми над Словом Божим на свято Святого Сімейства, рік А

Сир 3, 2–6. 12–14

Господь звеличив батька у дітях, і право матері на синах закріпив. Хто шанує батька, той за гріхи умилостивлює і їх уникне, і його щоденна молитва буде вислухана. Хто шанує матір свою, той немов скарби збирає. Хто шанує батька, той матиме втіху в дітях, і в день своєї молитви буде вислуханий. Хто звеличує батька — довго житиме; хто Господеві слухняний — матір свою заспокоїть. Дитино, допомагай твоєму батькові в старості і не засмучуй його за життя; і коли його розум ослабне, будь поблажливим; не зневажай його тоді, коли ти — у розквіті сил. Бо добродійство батькові не буде забуте: воно принесе прощення гріхів і дім твій відновить.

Хіба сьогоднішнє перше читання не відтворює прекрасну картину сімейного життя? Батьки з нетерпінням зустрічають новонародженого малюка, піклуються про забезпечення всіх потреб цієї дитини, поки вона подорослішає та зможе провадити самостійне життя. Дитина, своєю чергою, шанує і поважає своїх батьків, а коли вони старіють і стають нездатними піклуватися про себе, допомагає та піклується про них.

Звичайно, ми знаємо, що не завжди все так виходить і часто не з нашої вини. Але можемо творити культуру любові, якої бажає Бог, кожного разу, коли відгукуємося на Його заклик піклуватися одне про одного (див. Сир 3, 12).

В урочистість Святої Родини поміркуймо про те, що означає піклуватися про наших близьких. Звичайно, перше, про що потрібно подбати, — це їхня безпека та здоров’я. Але насправді, значення слова «піклуватися» виходить далеко за межі цього й означає «усвідомлювати почуття своїх рідних та звертати увагу на те, як наші слова та дії впливають на них», тобто бути терплячими, коли близькі щось роблять повільно або не можуть виконати певних речей самостійно. Це означає чинити все, щоб ділитися своєю вірою і дозволяти їм, коли це можливо, практикувати свою. Це означає казати їм, як їх цінуємо, терпіти, коли нас дратують, і прощати, коли завдають нам болю. Це означає дбати про всі їхні потреби.

Тож бережімо своїх дітей, батьків, братів і сестер. Дбаймо про них, поки вони маленькі або коли вже старі, тому що таким чином турбуємося про себе. Піклуймося про них, коли вони хворі або засмучені. Піклуймося про них, незважаючи на те, задоволення це чи жертва. Це високе покликання, і часом ми можемо не впоратися з ним. А отже, це ще одна вагома причина просити Ісуса, Котрий також зростав у родині, про благодать будувати культуру любові — день за днем, тиждень за тижнем, рік за роком. Просімо також Марію та Йосипа, щоб молилися за нас. Нехай взаємна турбота єднає нас у Господі у всі дні нашого життя!

«Отче, дякую за дар моєї родини. Допоможи мені піклуватися про рідних так само, як Ти дбаєш про мене».

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

Джерело — «Слово між нами».