Джордж Вайґель, публіцист, ватиканіст і біограф Йоана Павла ІІ, відомий своєю послідовною підтримкою України, звертаючись передусім до американської аудиторії, пояснює, у чому небезпека тези «Це не наша війна», і чим безкарність російського агресора загрожує всьому світові.
Наприкінці травня посадовці адміністрації Трампа найвищого рівня, розчаровані тим, що вони вважають незрозумілою впертістю Владіміра Путіна щодо його війни проти України, натякнули, що їм уривається терпець, і що США, які місяцями не схвалювали подальші військові постачання Україні, можуть залишити воюючі сторони розбиратися самостійно. «Це не наша війна», — такою була мантра порядку денного.
Дозволю собі не погодитися.
Звісно, це не «наша» війна — у тому сенсі, що це війна України. Однак ніколи не буде зайвим повторити — бо ті, для кого все у житті вимірюється транзакціями, ніяк цього не збагнуть, — що для України це екзистенційний конфлікт: війна за виживання. Це не війна за території, за мовні права російськомовних чи рідкісноземельні корисні копалини. Це війна за Україну, крапка.
Путін з самого початку чітко дав зрозуміти, що має намір знищити те, що він вважає фальшивою нацією, яка ховається у керованій «нацистами» недержаві, і включити в «русскій мір» все, що залишать по собі його мародери. Путін — брехун, злодій і вбивця, але у цьому питанні він був достатньо відвертим. Перефразуючи Катона Старшого і його антикарфагенську сентенцію «Carthago delenda est» («Карфаген має бути знищений»), Путін одержимий ідеєю «Ukraina delenda est» — «Україна має бути знищена».
Зупинімося, втім, на цій смертельній одержимості.
Всупереч спотвореному тлумаченню Путіним історії, Радянський Союз не був «русскім міром» широкого масштабу. СРСР був штучною конструкцією, «союзом» націй, замаскованих під «республіки» та об’єднаних безпрецедентно жорстокою терористичною машиною. Таким чином розпад Радянського Союзу звільнив історичні нації з їх відмінними культурами, щоб вони могли рухатися у своє майбутнє як незалежні держави. Їхнє звільнення і розпад Радянського Союзу стали наслідком рішучості Заходу під час Холодної війни. Політичним і військовим вираженням цієї рішучості став Північноатлантичний альянс, а беззаперечним лідером НАТО були Сполучені Штати, які інвестували у захист вільної Європи життя і кошти: тому що це було правильно, і тому що це служило національним інтересам Америки.
Війна Путіна проти України — це війна, що має на меті відіграти перемогу Америки та Заходу у Холодній війні. Якщо Путін досягне успіху в Україні, він на цьому не зупиниться. Країни Балтії знають це. Польща знає це. Швеція та Фінляндія знають це, тому вони вступили в НАТО. Деякі високопосадовці адміністрації [Трампа], включно з чиновниками найвищого рівня, можуть вважати, що це не велика справа: що світ, розділений на сфери інтересів між трьома великими державами — Росією, Китаєм та Сполученими Штатами — буде цілком прийнятним для Америки, якій дадуть спокій у її прагненні до збагачення.
Дзуськи.
Ніщо у сучасній політичній історії не вказує на те, що великі держави з гегемоністськими амбіціями, керовані тоталітарними чи авторитарними лідерами, зупиняються самі собою. Наполеонівська Франція — ні. Вільгельмівська Німеччина — ні. Третій Райх цього не зробив, як і Японська Імперія. СРСР також. Комуністичний Китай взяв перепочинок в епоху Дена Сяопіна, щоб побудувати державу-гіганта економіки; зараз він використовує це багатство, щоб нарощувати свою військову міць і шукати реваншу за минуле «століття приниження», ширячи свій вплив по всьому світу. Тріадний світ, де Європа перебуває у полоні Росії, а Азія та Африка — у полоні Китаю, не буде добрим для Сполучених Штатів: ні економічно, ні в будь-якому іншому сенсі.
Є також чітка моральна проблема. Мир без справедливості неможливий, як чітко сказав Папа Лев XIV — хороший августинець у цьому сенсі — у своїх перших заявах. Якщо жорстокість Путіна буде якимось чином виправдана, і без того крихка моральна екосистема світової політики зазнає серйозної шкоди. Якщо інші агресори зрозуміють, що можна безкарно завдавати сотні ударів безпілотниками і ракетами по цивільних цілях, у майбутньому вони діятимуть відповідно. І буде ще більше жертв серед невинних людей.
Війна в Україні — це наша війна і в іншому сенсі. Якщо Путін переможе, найбрехливіші голоси американського інформаційного простору (на думку одразу спадає пан Такер Карлсон) матимуть виправдання, а їхня масштабна кампанія з дезінформації ще більше підірве раціональну дискусію, яка є життєвою силою демократії.
Україна не просить нас захищати її народ чи вести за неї війну. Вона просить дати їй інструменти для цього. Надання цих інструментів — це правильний вчинок, як з моральної, так і зі стратегічної точки зору, тому що це допоможе виграти війну за майбутнє, в яку ми залучені, подобається нам це чи ні.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, Denver Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
