Чому Марія любила своє Дитя? Абсурдне питання? Хіба не всі матері — як сьогодні, так і впродовж усієї історії — люблять своїх дітей?
Звісно, є винятки. Але навіть у неблагополучних культурах любляча мати — це нормально, а позбавляти дитину любові та прихильності — ненормально.
Як кожна добра мати, Марія тримала на руках своє Немовля, годувала Його і захищала. У перші роки життя діти здаються певним тягарем і потребують ретельного догляду. Але ці безкорисливі вияви любові не є самоусвідомленими; вони інстинктивні і спонтанні. Любов і прихильність матері до дитини — це таємниця.
Матері майже напевно люблять своїх дітей частково тому, що діти невинні, часто мають певні унікальні фізичні риси своїх мами й тата. Невинність — божественна; вона істинна, прекрасна і добра. Божественна невинність різдвяної пори притягує нашу любов до досконалої чистоти Дитяти Ісуса — істинного Бога та істинної Людини.
Разом із цим ми можемо боятися і навіть ненавидіти невинність, тому що невинність підкреслює наші провини. Одного разу мати Тереза, тримаючи на руках немовля, взяла у долоні його крихітне обличчя, піднесла до камери і сказала: «Бу!» Вона запитала: «Чому такі маленькі діти лякають людей на Заході? Бо вони невинні, а отже, найбільше схожі на Христа — ось чому».
Для нас, не таких невинних, божественна невинність проливає світло на нас самих і наші гріхи. Боячись невинності, — чи навіть ненавидячи невинність, — ми вбиваємо Ісуса. Невинність можна втратити, але ми не можемо її знищити, тому що вона від Бога. Отже, божественна невинність знову постає, щоб привернути нас до Нього або засудити нас за те, що ми відмовляємося від Його дарів благодаті та зцілення.
Ми повинні визнати своє небажання наблизитися до невинності Віфлеємського Дитяти. Ми також були невинними — як немовлята, уражені плямою первородного гріха. Але після втрати невинності через власні гріхи, як Адам і Єва після гріхопадіння, ми часто ховаємось у соромі та відчаї.
Ми визнаємо перевагу невинності і боїмося, що обвинувач може побачити нас такими, якими ми є насправді. Приказка «Не суди мене!» — це безглузде твердження. У глибині душі ми знаємо, що Бог судитиме все, що ми думаємо, говоримо та робимо, і боїмося Його.
Ісус передбачає наш страх невинності через наші гріхи: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться» (Лк 8, 50). Божественна невинність, якої ми так боїмося, любить нас до смерті — своєї смерті на хресті. В особі Ісуса Бог і людина примирилися в любові: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Йн 1, 14). Він живе серед нас, щоби своєю любов’ю відновити нашу невинність. Своїм воскресінням Він переміг гріх, страждання та смерть. Через нашу зустріч з Ісусом у Таїнствах ми повертаємо свою невинність і стаємо з Ним одним цілим у славі.
Марія любить Дитя, яке через Неї прийняло нашу людяність. Кожен вертеп показує, як Вона дивиться на своє Дитя з любов’ю та ніжністю. Можливо, Вона бачить очі та вуха своїх улюблених батьків Йоакима та Анни. Можливо, Вона захоплена відображенням своєї власної усмішки в обличчі Дитяти. Але понад усе Вона бачить ту причину, з якої всі роди зватимуть Її благословенною.
Але коли Марія дивиться на нас — через Втілення — Вона також бачить у нас свого Сина. Коли Марія бачить риси нашого обличчя, вона також бачить прекрасні риси Його обличчя. Марія бачить свого Сина в тих, хто є Її синами у Сині. Оскільки Слово стало тілом, Вона є також і нашою матір’ю, яка не може нас забути, як і Ісуса.
Любов, яку Ісус і Марія відчувають до своїх дітей, є незворотною. Їхня любов — таємничий і прекрасний факт. Це чудо — спостерігати, як завдяки Його спокутній благодаті ми долаємо свій страх перед Його невинністю.
Переклад CREDO за: о. Джеррі Покорські, Catholic Culture
фінансово.
Щиро дякуємо!
