Як ми зазвичай реагуємо на випробування та бурі нашого життя? Ми намагаємося уникати їх, поки це можливо, а потім намагаємося пережити їх, коли вони стають неминучими.
Навряд чи ми ставимо собі питання, яке мав би поставити кожен християнин, зустрічаючись із життєвими бурями: «Як це впливає на мою віру в Христа?»
Святий Петро пережив кілька пам’ятних подій під час шторму на морі, про що розповідається у Євангелії від Матея. Його човен мало не перекинули хвилі, а потім він ледь не потонув, коли намагався йти по воді. Переживання цієї бурі, зрештою, вплинуло на його віру в Христа, а також на віру його колег: «Ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: “Ти істинно – Син Божий!”» (Мт 14, 33). Ісус більше не здавався їм привидом, натомість вони почали відчувати Його божественність через цей досвід морського шторму.
Наша віра в Христа також дозріває у життєвих бурях і через них. Але це дозрівання не відбувається автоматично. Наша віра в Христа не зріє лише через випробування. Ми також повинні поділяти христоцентричні настрої Петра, якщо хочемо, щоб наша віра визріла. Ми бачимо це у словах Петра, звернених до Ісуса посеред бурі: «Господи, коли це Ти, повели мені підійти водою до Тебе!».
Перший крок полягає у тому, щоби сказати: «Серед бурі свого життя я вирішую й надалі слухатися Христа і виконувати Його волю, а не свою». Святий Петро не виходить із човна, не почувши спочатку наказу Ісуса зробити це: «Повели мені». Він покірно рушає тільки почувши звертання Ісуса: «Підійди!»
Наша віра в Христа дозріває тоді, коли ми готові пожертвувати власною волею і слухати Того, хто промовляє до нас у бурях нашого життя. Той факт, що Петро почув голос Ісуса над бурхливими вітрами та хвилями, показує нам, що цей голос, очевидно, гучніший від шуму вітрів і хвиль життєвих штормів. Але ми майже не слухаємо Його, коли потрапляємо у шторм. Ми прислухаємося лише до себе, своїх бажань і того, що, на нашу думку, покращить наше самопочуття.
Другий крок полягає у тому, щоби сказати: «Серед бурі свого життя я вирішую наблизитися до Христа, який приходить до мене». Ходіння Петра по воді не було безцільним або приводом похизуватися перед іншими. Він точно не шукав ідеального «селфі» своєї прогулянки морем. Його кроки посеред тієї бурі були спрямовані до Ісуса: «повели мені підійти водою до Тебе!»
Наша віра в Христа дозріває, коли ми не дозволяємо життєвим бурям відлучити нас від Нього. Ми віримо, що «ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим 8, 39). Ми шукаємо Його у цих бурях, відкидаючи сумніви у Його люблячій присутності поруч із нами або в мудрості Його плану. Ми каємось у своїх гріхах і проводимо з Ним більше часу у мовчазній молитві, намагаючись підійти до Нього ще ближче й бути ще більше поєднаними з Ним під час своєї життєвої бурі.
Третій крок полягає у тому, щоби сказати: «Серед бурі свого життя я вирішую робити те, що робив Христос». Петро просив про можливість зробити те саме, що робив Ісус — ходити по воді. Ми дорослішаємо у нашій вірі, коли так само прагнемо наслідувати почуття та дії Христа щодо Його Отця та нас самих. Ми приймаємо наше покликання хрещення бути Христом у сучасному світі — любити, прощати, служити, молитись, розповідати важку правду, вірно свідчити, упокорюватися і зрікатися себе — так само, як це робив Христос.
Як нам дати собі раду, коли ми відчуваємо, що потопаємо посеред нашої життєвої бурі? Досвід Петра демонструє нам близькість Христа під час бурі та запевняє, що Він не дозволить штормам нас поглинути. Його рятівна рука завжди простягається до нас: «Його спасіння близьке до тих, що Його бояться» (Пс 85, 10). Наша віра зростає, коли у бурхливі часи ми відчуваємо Його люблячу присутність і спасительну любов.
Всупереч тому, що ми можемо відчувати чи думати, Бог не залишає нас у наших життєвих бурях, але наближається до нас. Він наблизився до знеохоченого і наляканого пророка Іллі, який зіткнувся з бурею в своєму житті, коли втік від Єзавелі. Бог прийшов до нього в тиші, зміцнив його надію і відновив його відчуття покликання. Навіть Іов показав цю зрілість віри в Бога через своє болісне випробування, коли наприкінці засвідчив: «Я чув лиш те, що говориться про Тебе, але тепер на власні очі Тебе виджу!» (Іов 42, 5).
В Ісусі Христі Бог не тільки постійно перебуває з нами — Він завжди приходить до нас під час шторму, крокуючи по воді. Він закликає нас вийти з наших човнів, тобто з наших комфортних, знайомих та безпечних зон. Він закликає нас йти до Нього, тому що Він хоче, щоб наша віра дозріла. Він залишається «засновником й завершителем віри» (Євр 12, 2), тим, хто дає нам віру і тим, хто також зміцнює її, коли ми відчуваємо Його спасительну любов серед життєвих випробувань.
Ісус запевнив нас, що це життя — одна з нескінченних бур, які Він уже подолав: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Йн 16, 33). Святий Йоан нагадує нам: «І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша» (1Йн 5, 4). Ось чому Бог бажає, щоб і ми зріли у вірі через ці бурі. У нас немає жодного шансу в цьому бурхливому світі, коли ми маємо лише кволу або дитячу віру в Христа — віру, яка зводить Його роль лише до запобігання бурям або до нашого визволення з них.
Наша віра в Христа розквітає лише тоді, коли ці бурі зіштовхуються зі щирим бажанням бути рішуче слухняними Божій волі, бути поєднаними з Ним і робити те, що робив Він. Якщо ми збережемо ці зосереджені на Христі настрої всупереч усім життєвим бурям, ми відчуємо у них рятівну Божу любов, і наша віра дозріє до того, що Ісус більше не буде для нас привидом — Він стане настільки реальним, що ми теж закличему Його: «Ти істинно – Син Божий!»
Переклад CREDO за: о. Ннамді Монеме OMV, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
