У фільмі Браяна Сінгера «Звичайні підозрювані», який прекрасно тримає нерви напруженими аж до самого кінця, герой на ім’я Роджер Кінт, допитуваний у зв’язку з трагедією, що сталася на борту човна в затоці Сан Педро, певної миті каже уславлену фразу: «Найбільша хитрість диявола, до якої він будь-коли вдавався, — це переконати світ у тому, що диявола не існує».
Драму, що випливає з цього спостереження, дуже добре показує справа 23‑річної німецької дівчини Аннелізи Міхель. Пояснений помилково — також і з наукового погляду, — так званий «випадок Клінгенберга» (тяжко хвора дівчина зрештою померла, і це було приписано екзорцизмам) мав сильний вплив на ослаблення душпастирства екзорцизму та звільнень в усьому католицькому Заході, а зокрема в Німеччині.
Коли 1 липня 1979 р. 23-річну Аннелізу Міхель знайшли мертвою в ліжку, про це негайно повідомили прокуратуру, оскільки стан померлої німецької студентки педагогічного факультету вказував на неприродну причину смерті. Перед судом постали батьки молодої жінки та двоє священників. Усіх було визнано винними у занедбанні, яке полягало в ненаданні Аннелізі необхідної медичної допомоги. В ході справи виявилося, що перед її смертю сальваторіанин о. Арнольд Ренц, якому допомагав отець-настоятель Ернст Альт, із дозволу єпископа Вюрцбурга, отця-доктора Йозефа Штангля якийсь час відправляли над нею екзорцизм Католицької Церкви за обрядом 1954 р.
Смерть одержимої демонами жительки баварського міста Клінгенберга викликала величезну сенсацію, внаслідок якої німецькими медіа в 1980-х роках прокотилася дискусія, що виявила невігластво стосовно феномену одержимості та офіційного екзорцизму. Заперечувалася не лише одержимість Аннелізи Міхель, але також була виключена сама можливість справжньої одержимості дияволом.
Такий підхід явно суперечить вірі Католицької Церкви, про що нагадав навіть ліберальний теолог Карл Раннер: «Принципова можливість одержимості дияволом має бути кваліфікована принаймні як теологічно незаперечне вчення; при цьому потрібно звернути увагу, що поняття одержимості, на відміну від демонічної спокуси та іншого реального впливу на людину, не дуже виразне, лише відносне й має багато варіацій».
Отже, що має знати кожен католик про екзорцизм, щоб не дати себе звести диявольській спокусі невіри в існування особового зла?
1.Екзорцизм — це молитва
Екзорцизм — це молитва-наказ одержимому, якою в ім’я Бога (Пресвятої Трійці, Ісуса Христа) виганяють злого духа з людей, місць і предметів. Треба зазначити, що екзорцизм не належить до магічних практик, а є однією з форм сакраменталій (ККЦ 1673). Його можуть відправляти тільки католицькі священники (ККК 1172). Екзорцизм виконується лише й виключно Божою владою і силою Його благодаті. Це не вигнання духів померлих, як вважають спіритуалісти чи окультисти, або усунення негативних енергій.
У католицькій традиції екзорцизм поділяється на великий, урочистий або публічний, і малий, простий або приватний. Малий екзорцизм — це найчастіше екзорцизм хрещення. «Малим», «простим», «приватним» екзорцизмом називають зазвичай молитву про звільнення, бо тільки про «великий» чи «більший» екзорцизм можна говорити буквально.
«Великий» екзорцизм використовують у ситуаціях одержимості дияволом і відбувається він від імені Церкви, ґрунтуючись зазвичай на Римському ритуалі. Кожний екзорцизм має, переважно, форму наказову і форму благальну. Молитва про звільнення — це, в строгому значенні, молитва про звільнення від впливу демона без прямого звернення до нього, через звернення до Бога безпосередньо або за посередництвом святих, ангелів, Божої Матері. Отже, це завжди благальна форма.
2.Екзорцизм — це результат спасенної місії Христа
Важливим елементом месіанської діяльності Христа було екзорцизмування одержимих. Як писав кардинал Ратцінґер, «екзорцизм над світом, засліпленим сатаною, невіддільний від духовного шляху Ісуса, від центру місії і Його, і Його учнів». Вигнання демонів було одним із доказів спасенної місії Божого Сина. Святий апостол Йоан зазначає, що Ісус прийшов у цей світ, щоби знищити діла диявола (пор. 1 Йн 3,8). Апостоли, послані проголошувати Євангеліє, також отримали спеціальний дар влади над злими духами. Про це говорить св. Лука: «Господи, навіть і біси коряться нам з-за Твого імені» (Лк 10,17). Тож і сьогодні Церква так само підтверджує владу (над злими духами) імені Ісуса. Отже, цей текст із Євангелія не варто трактувати тільки як історичний пережиток минулого чи абстрактний символ, позбавлений конкретної сили.
3.Екзорцизми належать до євангельських фактів
Євангелія в 50 місцях говорять про дію демонів. Ісус і євангелісти розрізняли вигнання демонів і зцілення хворих. Натхненні автори, крім того, намагалися відрізнити хвороби як такі від демонічного втручання, вказуючи, що не всі звільнені Ісусом від демона страждали на якусь хворобу, так само, як не всі хворі душею чи тілом були одержимими. У євангельських описах демонічні втручання справляють враження якихось хвороб, наприклад, коли йдеться про німого чи глухого духа. Але це не те ж саме, що хвороба чи гріх. Тому екзорцизм має свою специфіку, якої не можна плутати зі зціленням.
4.Ознаки, що вказують на потребу в екзорцизмі
1614 року за рішенням папи Павла V було опубліковано Римський ритуал, у якому вказано критерії визначення справжньої одержимості дияволом. До того часу розпізнання покладали на здоровий глузд священників. Французький католицький священник і теолог Рене Лорентен так коментує обов’язковий до сьогодні, разом із Новим ритуалом, текст Римського ритуалу: «Розважливо упорядкований, він заохочує розрізняти одержимість і хворобу. Це — прояв відкритості на паранормальність. Екзорцисти-практики орієнтуються на норми, які містяться в ньому».
Зазначені в Ритуалі ознаки одержимості вказують на «говоріння незнайомими мовами, яких людина ніколи не вивчала, знання далеких і прихованих речей, прояви фізичної сили, що значно перевищує природну» та « багато інших ознак, усі завжди при наявності сильної відрази до sacrum, а точніше кажучи, святого у християнському розумінні і згідно з критеріями Католицької Церкви (таїнств, сакраменталій, реліквій святих чи навіть освячених предметів)». Вказівки Ритуалу 1614 р. до сьогодні актуальні. Їх продовжує Ритуал 1999 р., до якого, однак, є деякі застереження: наприклад, такі, як схильність до впливу парапсихології — що проявляється у применшенні небезпеки окультизму в одержимості та її значення в демонології. Екзорцисти, які продовжують давню традицію, говорять про більшу ефективність формули старого ритуалу.
5.Екзорцизми викликають «серйозні труднощі для сучасної людини»
Досвідчені екзорцисти (єпископи та дієцезіальні священники) іноді шкодують з приводу скорочення в ході різних реформ традиційних текстів, які стосуються, наприклад, сатани. Із ритуалу хрещення вилучено три імперативні хрестильні екзорцизми. Їх замінили двома благальними формулами, в яких «ім’я сатани з’являється у загадкові формі, здатній вдовольнити прихильників символічної теорії» (Р. Лорентен). До нового літургійного обряду екзорцизму не включено формулу екзорцизму, яка передує освяченню солі, води та олії. «Ці сакраменталії визнано неактуальними, — коментує Лорентен, — однак люди, що переживають духовну боротьбу, відзначають їхню ефективність. Там, де про них забули, багато католиків шукають їх поза Церквою. Сатана реагує на ці знаки, як на опік». Новий Кодекс Канонічного права (1983 р.), своєю чергою, обмежив до одного канону чотири канони з Кодексу 1917 р.
Зменшення текстів щодо злого духа можна розглядати як ознаку нинішнього часу. Цікаво, що реформи, які скорочують екзорцизм, разом із маргіналізацією демонології в Церкві, збіглися з експансією сект та окультних і сатаністських рухів, New Age, розвитком так званої парапсихології. Культ сатани має сьогодні сотні тисяч прихильників. Попри це, багато священників і надалі беруть участь у демонтажі нібито застарілої віри в існування сатани. Цей процес розпочався ще в XVII ст. і триває до сьогодні. Важливим пунктом у цьому процесі було скасування свячень екзорциста в свято Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (15.08.1972 р.).
Тому треба було б назвати сатанинською брехнею погляд, згідно з яким у християнських країнах діяльність диявола нібито припинилася. Боротьба за душу людини, як стверджували Отці пустелі, триває до кінця її життя. Цю битву образно описує цитата з Першого послання св. Петра: «Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. Противтеся йому, сильні вірою, відаючи, що таких самих страждань зазнають і брати ваші скрізь по світі» (1 Пт 5,8‑9).
фінансово.
Щиро дякуємо!
