4 лютого 2023 р. в київському катедральному соборі св. Олександра віддали посмертну шану загиблому воїну ЗСУ, білоруському опозиціонеру Едуарду Лобову.
Ординарій Києво-Житомирської дієцезії єпископ Віталій Кривицький, який очолив Святу Месу і похоронний обряд, назвав загиблого героя «людиною, яка любила свободу».
Боротьбі за свободу — рідної Білорусі та України — Едуард Лобов присвятив усе своє доросле життя. У 18 років був призваний на військову службу до білоруської армії, де познайомився з «Молодим фронтом» — опозиційною молодіжною організацією, і став її активним діячем. Наприкінці 2010 року, невдовзі після звільнення з війська, був заарештований за свою громадську діяльність і провів в ув’язненні п’ять років. Відразу після звільнення перебрався в Україну, де з 2015 року воював у різних добровольчих формуваннях, зокрема — у тактичній групі «Білорусь», на сході України. У 2018 році вступив на контрактну службу в ЗСУ. На момент початку повномасштабного вторгнення Едуард служив у 72‑й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. У її складі обороняв Київ під Ірпенем, потім воював на Донбасі, де віддав життя за незалежність України.
«Бог збирає людей у храмі з приводу різних подій, — сказав владика Віталій на початку відправи. — Одна з них — це коли людина переходить із земного життя у вічність. Пропоную, щоб молитва за загиблого Едуарда стала нашою спільною молитвою за всіх загиблих, які потребують нашої допомоги — але не поповнення боєкомплекту і не гуманітарної допомоги. Вони потребують нашої молитви».
Переважна більшість тих, хто прийшов провести в останню путь загиблого героя, були його земляки з білоруського полку ім. Кастуся Калиновського. Своїми спогадами про Едуарда Лобова коротко поділився командир батальйону «Волат» цього полку п. Ян Мєльніков, який знав загиблого ще з 2015 року:
«Це була надзвичайно добра, відкрита і щира людина. Знаючи його, неможливо було уявити, що він може зробити кому-небудь щось погане. Більше того: спілкуючись із ним, важко було повірити, що ця людина обрала своїм шляхом війну, що війна стала його життям. Своїм друзям, побратимам він був готовий віддати останнє. В цьому могли переконатися ті, хто разом із ним служив у добровольчих підрозділах. Адже ми не отримували ніякої платні. І з тими, хто потребував, він ділився останнім. Як і всі ми, він мало говорив про плани на майбутнє після перемоги. Адже план у нас спільний — це сама перемога. Казав тільки, що хоче одружитися з блакитноокою дівчиною, яка обов’язково мала бути католичкою. Його мрії не судилося здійснитись: своє життя він цілковито присвятив спільному благу, не залишивши для себе нічого особистого».
Проголошуючи проповідь, єпископ-ординарій сказав:
— Для чого люди йдуть на війну? На війну йдуть не для того, щоб гинути, а для того, щоб перемагати. А перемога народжується в серці людини — в серці, яке здатне любити. Адже як можна виміряти любов? Ісус сказав, що немає більшої любові, ніж коли хтось віддає життя за друзів. Любов можна виміряти тільки жертвою, яку людина складає за тих, кого любить. Едуард не погоджувався з ситуацією в його рідній Білорусі і, жертвуючи собою, намагався її змінити, через що йому довелось зазнати тяжких випробувань. Перебуваючи в Україні, він не погоджувався з несправедливістю, яка спіткала нашу країну, наш народ, і в боротьбі з нею склав у жертву своє життя. Тепер, коли він уже переступив поріг вічності, може здаватися, що він програв. Але він не програв: він до кінця виконав обов’язок, який із любові взяв на себе. Зерно, яке впало в землю, обов’язково проросте. Тому сьогодні ми можемо дякувати Богу за дар життя Едуарда — життя, яке він цілковито віддав за інших, і бути впевненими, що це зерно, яким стало його життя, обов’язково принесе плоди.
По завершенні Святої Меси до своїх земляків звернувся білоруською мовою один зі священників, що співслужили з єпископом Віталієм: випускник міжнародної місійної семінарії «Redemptoris Mater» у Києві о. Микола Єрмаков. «Сьогодні, коли Едуард народився для Неба, — сказав о. Микола, — Бог говорить кожному з нас: ‘Я з тобою’. Бог є з кожним із нас, хай би що з нами відбувалось, хай би який нас огортав смуток. Нехай усвідомлення цього нас підтримує».
Звершивши похоронний обряд, Його Преосвященство висловив побажання, щоб жертва, складена Едуардом Лобовим, стала кроком до перемоги — перемоги правди над неправдою.
фінансово.
Щиро дякуємо!
