У піснях та віршах світ часто запитує: «Що таке справжня любов?»
Покійний Папа Бенедикт XVI запропонував відповідь у своїй першій енцикліці, виданій у 2005 році. Він, власне, нагадує нам, що Бог уже дав нам відповідь на це питання: «Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що він полюбив нас і послав Сина свого — примирення за гріхи наші» (1Йн 4, 10).
Сама назва енцикліки, «Deus Caritas Est», вказує на фундаментальну істину християнської віри: «Бог є любов» (1Йн 4, 16). Кожен християнин і навіть багато хто з нехристиян може погодитися з цим. Але, на жаль, якщо ми неправильно розуміємо, що таке любов, ми, безсумнівно, неправильно зрозуміємо, хто такий Бог.
Любов двояка
«Сьогодні, — зауважує Папа Бенедикт, — термін “любов” став одним із найчастіше вживаних та зловживаних слів». Ми рідко зупиняємося, щоб подумати про різницю між любов’ю до морозива, любов’ю до наших домашніх улюбленців, любов’ю до своїх сімей та любов’ю до Бога. Ми кажемо, що любимо все і всіх, не роблячи різниці.
Папа Бенедикт пропонує нам розібратися у складних питаннях любові, почавши з наступної зауваги: любов двояка. Ми любимо щось або когось, бо отримуємо користь від цього чогось або когось.
Коли ми їмо морозиво, ми отримуємо задоволення від його солодкості. Але морозиво не має ніякої користі від нашої любові.
Ми любимо своїх домашніх тварин, тому що вони дають нам захист і свою компанію. Ми годуємо їх, тому що не хочемо, щоб вони голодували, але якби у нас був лише один шматок м’яса, ми, в першу чергу, дали би його своїм дітям, а не собаці. У кожному з цих випадків любов означає щось зовсім інше.
Ми любимо, бо ми реалізуємося завдяки любові, — але любимо також і тоді, коли вона залишає нас незадоволеними. Стародавні греки вміли розрізняти ці два аспекти любові. Ерос — це любов, яка переповнює нас, бездумно і поза нашою волею. Саме від цієї любові перехоплює дух у Ромео, коли він вперше бачить Джульєтту.
З іншого боку, агапе — це любов, яку ми вільно обираємо. Це любов, яку ми висловлюємо іншим не для нашого власного блага, а для блага іншого. «Amare est velle alicui bonum», — навчав святий Тома Аквінський, що означає: «Любити — це бажати добра іншому». Це любов, яка спонукала Матір Терезу заснувати у Калькутті згромадження Місіонерок Любові. Це любов, яка спонукає відмовитися від улюбленої телепрограми, щоб зіграти у карти з самотнім другом у будинку пристарілих.
Радикальна Божа любов
Бог любить любов’ю агапе, яка перевершує всі інші. У Нього не було потреби створювати нас, Він нічого не отримує від нашого спасіння. Він цілком досконалий і самодостатній як Отець, Син і Святий Дух.
Але апостол Павло пише: «Бог же показує свою до нас любов [агапе] тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим 5, 8). Бог не чекав, поки ми продемонструємо свою любов до Нього. Він вилив свою любов на нас, «коли ми ще були грішниками».
Цей повний акт божественної самовіддачі — велика таємниця. Справді, може здатися, що така любов суперечить самій природі Бога. Бог, який нічого від нас не потребує, віддає за нас усе.
Папа Бенедикт підсумовує цей великий парадокс, коли пише: «смерть Ісуса на хресті — це кульмінація того обернення Бога проти Нього самого, коли Він віддає себе, щоб підняти людину і врятувати її. Це любов у найрадикальнішій формі» — любов, яка змінила світ!
Це також і любов, яка змінює ерос, пише Папа. Ерос не позбавлений своєї цінності перед обличчям християнської агапе. Навпаки, агапе проливає зовсім нове світло на справжнє значення еросу.
Ерос, якщо його правильно зрозуміти, це ворота до агапе. Ромео ніколи би не мав шансу полюбити Джульєтту заради неї самої, якби він спочатку не відчув сильне бажання мати її заради себе.
У класичній традиції ерос розуміли як форму екстазу (грецьк. ek-stasis), що буквально означає «стояти поза собою». Захоплення, яке ми відчуваємо в присутності чогось або когось прекрасного, викликає в нас сильне бажання стати одним цілим з цим чимось або кимось. Від такого бажання може навіть запаморочитись у голові.
«Любов, — пише Папа Бенедикт, — справді є “екстазом”, але не у сенсі моменту сп’яніння, а радше як подорож, безперервний вихід із замкнутого внутрішнього “я” до свого звільнення через “я” — до віддавання себе, а отже, до автентичного самовідкриття і відкриття Бога».
У цьому сенсі християнство стверджує еротичну любов. Оскільки ерос так сильно панує над нами, Святе Письмо неодноразово звертається до еротичних образів, щоб допомогти нам осягнути бездонні глибини Божої любові-агапе. Еротична любов підпорядковується Таїнству Подружжя, яке є її кульмінацією.
Отже, не варто дивуватися, виявивши, що Бог промовляє до нас через подружні образи. «Я її заманю і заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти» (Ос 2, 16), — каже Бог народу Ізраїля через пророка Осію. «Я заручу тебе собі навіки, я заручу тебе собі в справедливості й у праві, в ласкавості й у любові. Я заручу тебе собі в вірності, й ти Господа спізнаєш» (Ос 2, 21-22). Наше переживання еросу, якщо воно не принижене нашими гріховними схильностями, може таким чином привести нас до розуміння певних речей про пристрасну любов Бога до нас.
Євхаристія — це любов
Однак Папа Бенедикт закликає нас пам’ятати, що ми не маємо зупинятися на досягнутому. Мінливість любові прагнення (ерос) має поступитися місцем чистоті безкорисливої любові (агапе). Це перетворення може повністю відбутися лише через нашу участь у божественному агапе церковних Таїнств, особливо Євхаристії.
«Євхаристія залучає нас до акту самопожертви Ісуса, — пише Папа Бенедикт. — Ми входимо у саму динаміку самовіддачі. Образ шлюбу між Богом та Ізраїлем тепер реалізується у спосіб, який раніше було неможливо уявити».
Енцикліка Папи Бенедикта закликає нас дослідити наші мотиви участі або нехтування участю у Святій Євхаристії. Дуже часто ми розглядаємо це велике Таїнство у термінах еросу. Ми запитуємо: «Що я отримаю від того, що піду на Месу цієї неділі?»
Папа запрошує нас дивитися на літургію у термінах агапе. Наша участь у Месі — це не що інше, як участь у цілковитій і повній самовіддачі Христа — фактична участь у самому Його Тілі та Крові, відданих за нас одного разу на хресті, і постійно дарованих нам тиждень за тижнем на бенкеті Агнця.
Ромео помер за свою кохану наречену Джульєтту через трагічну помилку. Повість Шекспіра — це історія еросу, який пішов наперекосяк. Але смерть Ісуса за Його улюблену наречену Церкву не була помилкою. Євангеліє — це розповідь про торжество агапе.
То що ж таке справжня любов? «Любов, — пише Папа Бенедикт, — є “божественною”, тому що вона походить від Бога і єднає нас з Богом. Це перетворює нас у “ми”, що перевершує наші поділи та робить нас одним цілим, поки врешті-решт Бог не стане “всім у всьому”».
Переклад CREDO за: о. Деніел Ґаллаґер, Simply Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
