У квітні 1962 року у 23-річного італійського солдата на ім’я Вітторіо Мікелі виявили злоякісну пухлину лівого стегна.
«Пухлина вже зруйнувала частину мого тазу і перекинулася на голівку стегнової кістки. Мені залишалося жити дуже мало», — згадує Мікелі, якому зараз 82 роки.
Після того, як онкологи розвели руками, мати Вітторіо почала тиснути на його брата, священника, щоб той відвіз його до Лурда.
Всупереч рекомендаціям лікарів Мікелі отримав дозвіл на поїздку від військового керівництва.
«Я відвідував усі богослужіння, процесії, Хресну дорогу, я купався у басейнах… і нічого не помітив, — розповідає він. — Тільки після повернення я відчув зміни. По-перше, мені більше не потрібні були знеболювальні. Потім я знову почав їсти — до цього я вже зовсім втратив апетит. Мною оволоділо відчуття спокою та благополуччя».
«Після мого повернення у військовий госпіталь, ніхто не звернув на це уваги. Щоправда, я почав вставати з ліжка і ходити, ще з гіпсом і милицями. Нарешті мені вирішили зробити рентген і побачили, що пухлина зникла… потім зробили ще аналізи, запросили інших лікарів… і мене відправили додому. Коротко кажучи, я вилікувався».
Зцілення Мікелі від раку стало 63-тім офіційно визнаним чудесним зціленням у Лурді — його проголосили таким у 1976 році, після понад 10 років медичних досліджень.
Минуло 60 років, але Мікелі досі повертається на місце свого зцілення. Протягом багатьох років він щороку приїздив на 10-15 днів, щоб виконувати волонтерське служіння «бракандієра» — санітара, який допомагає нести ноші з хворими людьми, що шукають зцілення. Під час цього служіння він зустрів жінку, яка згодом стала його дружиною.
У травні 2022 року, під час щорічного військового паломництва, Мікелі сказав, що не знає, чому саме він був обраний для зцілення з тисяч людей, які щороку приходять до Лурда. Він припустив, що це сталося не через його власні заслуги, а, можливо, через заслуги його матері, яка наполегливо заохочувала його шукати зцілення в Лурді.
Вітторіо Мікелі продовжує дякувати Богові за чудо, яке врятувало йому життя шість десятиліть тому, і каже, що намагається жити «звичайним» життям, якомога краще сповідуючи свою католицьку віру.
«Я думаю, що життя схоже на драбину, по якій ти ступаєш крок за кроком. Ти ніколи не знаєш, чи потрапиш нагору і як саме. Я намагаюся бути хорошим християнином, але не знаю, чи я насправді такий», — каже Мікелі.
«Ми ретельно розглядаємо й вивчаємо кожне ймовірне зцілення, з дуже глибоким аналізом та за дуже суворими критеріями, — каже Алессандро де Франсісіс, очільник Лурдського офісу медичних спостережень. — Це єдина релігійна установа — не в католицькому світі, а серед усіх релігій разом узятих — де проводяться такі точні й ретельні дослідження».
Офіс медичних спостережень був створений у 1883 році для вивчення всіх зцілень, про які повідомлялося в Лурді. Серед багатьох критеріїв дослідження ймовірного чуда — вивчення того, чи була хвороба діагностована з медичної точки зору, чи мала вона важкий прогноз, і чи було зцілення миттєвим, тривалим і непоясненним за допомогою звичайних наукових засобів.
Суворість процесу підтверджується тим фактом, що з тисяч ймовірних зцілень, які де Франсісіс та його команда досліджували особисто, лише три було визнано чудесними за час його перебування на посаді.
«Єдина річ, якої я навчився за ці 13 років проживання в Лурді, полягає в тому, що іноді доводиться піднімати руки і казати: цього я не розумію, — каже де Франсісіс. — Є речі, яких ми не можемо пояснити, і вони є частиною скарбу нашої віри. […] Коли я ще був молодим волонтером у Лурді, я був серед людей, які вважали, що тут існує певна несправедливість: чому одні отримують зцілення, а інші — ні? Натомість, зцілені люди, яких я зустрічав, казали мені протилежне: чому я, а не хтось інший? Тож цілком зрозуміло, що кожен із нас по-різному йде власною християнською дорогою. Кожен залишає Лурд не обов’язково фізично зціленим, але, безперечно, з новою надією та новою силою у серці».
фінансово.
Щиро дякуємо!
