Тихий убивця духовного життя

Гіпертонію або високий кров’яний тиск часто називають «тихим убивцею». Це пояснюється тим, що він дає дуже небагато попереджувальних сигналів — якщо взагалі їх дає — перед тим, як інсульт, викликаний гіпертонією, призведе до серйозних порушень або навіть смерті.

Є й тихий убивця духовного життя. Його ім’я — літеплість.

Як високий кров’яний тиск діє на організм, не виявляючи своєї присутності, так і літеплість тихо проникає в уми і серця людей, спонукаючи не працювати так старанно над тим, щоб вести доброчесне життя.

«Немає потреби витрачати стільки часу на молитву, — каже літеплість. — Немає потреби в іспиті совісті; зрештою, ти не робиш нічого насправді поганого. Немає потреби…»

Скоротіть тут, підріжте там, будьте простіші з цим, і так далі, і так далі, аж поки від духовного життя практично нічого не залишиться. Тихий убивця отримав ще одну жертву.

Літепла віра

Не можна сказати, що нас не попереджали. Згадайте другий і третій розділи Книги Одкровення, що містять попередження Христа щодо семи християнських громад Малої Азії: в Ефесі, Смірні, Пергамі, Тіятирах, Сардах, Філадельфії й Лаодікеї. 

Зараз це трохи більше, ніж руїни, але наприкінці І століття це були розвинені міста, у яких процвітало християнство. Але не без проблем. Подумайте, що говорить Господь Церкві в Лаодікеї:

«Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. Якби ти зимний був або гарячий. Тому, що літеплий ти, але ні гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст Моїх. Бо кажеш: “Багатий я, і розбагатів, і ні в чому потреби не маю”, а не знаєш, що ти — злощасний і мізерний, і бідний, і сліпий, і голий. […] Я, кого люблю, тих доганюю і караю. Тож будь ревний і покайся» (Одкр 3, 15-17, 19).

Святий Хосемарія Ескріва, який зробив так багато для просування ідеї, що миряни можуть і повинні жити святим і чеснотним життям, присвячує літеплості цілий розділ у своїй книзі «Шлях». Він відзначає такі симптоми:

«Ти байдужий, ти літеплий, якщо виконуєш ліниво і без бажання все, що Бог від тебе просить; якщо ти хитро і розважливо використовуєш будь-яку можливість обмежити свої обов’язки; якщо думаєш тільки про те, щоб тобі було добре; якщо слова твої порожні і ні до чого не зобов’язують; якщо не відчуваєш відрази до дрібного гріха; якщо дієш за суто людськими розрахунками».

Байдужість до обов’язків

За межами духовного керівництва та конфесіоналу літеплість зазвичай є не дуже помітною вадою. Письменник Едвін О’Коннор у своєму романі «Край смутку» змальовує 50-річного священника, який впадає у депресію після смерті батька і починає потайки пити. Він стає дедалі більше ізольованим від своїх товаришів-священників, парафіян та навколишнього світу і відрізаним від джерел духовної підтримки, які раніше були центральними елементами його життя.

Пізніше, намагаючись зрозуміти коріння цього болісного епізоду, він згадує себе молодим священником: «ревним, відданим, зі свіжими й безперешкодними надіями; парафія була його життям, його дні були активними, напруженими та сповненими радості»,  і вказує на контраст із тим, яким він став під впливом алкоголю: «байдужим до своїх людей, безвідповідальним щодо своїх обов’язків, духовно сухим священником, для якого висохли джерела». Як він пояснює зміни?

«[Зайнятий священник] може знаходити все менше і менше моментів, коли він може відійти від активності, коли може бути на самоті, може бути мовчазним, може бути нерухомим — коли він може розмірковувати і молитися. А оскільки це саме ті моменти, які необхідні всім нам, у які ми духовно зростаємо… то втрата таких моментів є важкою і небезпечною. Особливо … для священника, який раптом виявляє, що йому легше говорити з парафіяльним комітетом, ніж із Богом. Щось у ньому атрофувалося через невикористання; щось дорогоцінне, щось життєво важливе».

Духовна лінь

Від літеплості страждає аж ніяк не саме духовенство. Але може бути, що священники і богопосвячені справді стають літеплими частіше, ніж решта з нас. Зрештою, саме прагнення святості привело їх до священства та богопосвяченого життя, тим самим відкривши спокусу від цього відмовитися. 

Лінь — це велика проблема, коли вона передбачає ухиляння від серйозних зобов’язань: перед чоловіком/дружиною, перед дітьми чи перед роботодавцем. За цією лінню лежить літеплість. Катехизм пише про це так: 

«Грішити проти Божої любові можна різним способом. Байдужість занедбує або відкидає застанову над Божою любов’ю; вона не визнає її ініціативи і заперечує її силу. Невдячність занедбує або відмовляється визнати Божу любов і відповісти на неї своєю любов’ю. Остиглість — це вагання або нехтування обов’язком відповісти на любов Божу; вона може викликати відмову віддати себе порухові любові. Нехіть, або духовне лінивство, йде аж до відкинення радості, що походить від Бога, і відрази до Божого добра. Ненависть до Бога походить від гордості. Вона суперечить любові Бога, заперечує Його доброту і намагається проклинати Бога як Того, Хто забороняє гріхи і накладає покарання» (ККЦ, 2094).

Літеплість часто з’являється під прикриттям занять і клопотів, добрих самими собою, але якщо не бути обережними, вони можуть легко стати факторами відволікання, які переважатимуть над речами, необхідними для духовного життя — медитацією, молитвою, змістовною участю у Таїнствах — аж доки повністю не придушать їх. Людина може відмовитися від духовних вправ або зневажити такі практики, як іспит совісті, духовне керівництво і Таїнство покаяння, необхідні для розпізнавання та викорінення недоліків.

Протиотрута

Погляньмо правді у вічі: практики духовного життя та життя у чесноті справді бувають важкими. В одній зі своїх проповідей блаженний Джон Генрі Ньюмен зазначає, що навіть ті, хто «серйозно взявся за справу релігії», іноді вважають це виснажливим:

«Незважаючи на їхнє знання істини та їхню віру, незважаючи на допомогу та розраду, яку вони отримують згори, як часто їхні розбещені серця зраджують їх! Навіть їхні привілеї часто є для них тягарем, навіть молитва про благодать, яка їм обіцяна у Христі, є важким завданням. Не тільки маси, а й навіть визнані слуги Христові є свідками протистояння між їхньою власною природою та вимогами релігії».

Справді, ті «розбещені серця», про які говорить Ньюмен, це ворота, через які так легко входить літеплість. Але навряд чи можна знайти простіше рішення, ніж те, яке пропонує святий Хосемарія Ескріва: «Ти полюби — й не покинеш Його ніколи».

Переклад CREDO за: Рассел Шоу, Simply Catholic