Відповідь на це питання дає Владислав Ковинєв, викладач Святого Письма в Інституті св. Томи Аквінського.
— Минулого разу ми говорили про мотивацію батьків, які хочуть охрестити своїх дітей немовлятами. Сьогодні поговоримо про теологічні причини такого рішення.
У нас є Завіт між народом Божим і самим Господом Богом. І коли читаємо Книгу Буття, то там сказано, що обрізання є знаком Завіту. Дівчатка, жінки входять у цей Завіт через обрізання чоловіків свого роду. У Старому Завіті є багато уривків, у яких нам Господь каже, що через обрізання чоловіка увесь народ отримав обрізання. Тому що в патріархальному суспільстві обрізання хлопчиків екстраполювалося на весь народ Божий. Господь заповів Авраамові та його потомству, що цей знак Завіту буде завжди. І якщо людина хотіла увійти у стосунки з Богом, то мала прийняти обрізання.
Реформати теж хрестять дітей, але мотиви у них інші. Католики хрестять дітей, тому що хочуть занурити їх у життя в Христі, змити з дітей первородний гріх і дати їм можливість отримати завдаток вічного життя. А у реформатів причиною хрещення є входження у Завіт із Богом — і частково вони мають рацію. Але Новий Завіт перевершує Старий, він його вдосконалює. У Старому Завіті діти були частиною Божого народу. Тож якщо ми сьогодні відкидаємо те, що діти можуть бути частиною Божого народу, тоді ми стверджуємо дуже небезпечну річ, із якої випливає, що Старий Завіт більш благодатний та інклюзивний, ніж той, що прийшов через Ісуса Христа.
Де ж тоді знак Завіту з Христом? Апостол Павло у листі до колосян пише: «У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло, — обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли, вірою в силу Бога, який воскресив Його з мертвих. І вас, що були мертві гріхами й вашим необрізанням тілесним, — Він оживив вас із Ним, простивши нам усі провини» (Кол 2, 11-13). Отже, хрещення і є тим знаком, який був поглиблений у Новому Завіті. У хрещенні ми помираємо з Христом і воскресаємо до нового життя.
У Старому Завіті батьки не запитували сина, чи хоче він бути обрізаним. Вони чинили як люди, які хочуть, щоб їхня дитина посіла своє місце у Вибраному народі і спільноті Божій. Ця сама логіка екстраполюється і на Новий Завіт: ми, як батьки, хочемо щоб дитина жила у Христі, тож дбаємо про її відродження у водах хрещення. Включаємо її таким чином у спільноту вірних і даємо їй життя у Христі. Сам Христос сказав, щоб не забороняли дітям приходити до Нього, бо дітям належить Царство Небесне.
Христос у Євангелії не раз благословляв дітей. Благословення — це прикликання Імені Божого на людину. А це не має сенсу, якщо дитина не є частиною Божої сім’ї. Навіщо закликати того, хто тобі не батько? Тобто коли Христос благословляв дітей, то показував, що вони є частиною спільноти тих, хто живе у Бозі.
Можна закинути, що сам Ісус дітей не хрестив, — але ж Він узагалі нікого не хрестив. Хрещення як таїнство має свій сенс уже після смерті й воскресіння Христа. Тож Він заповів це робити.
Ми також читаємо у Новому Завіті про хрещення цілих «домів», тобто маємо непрямий доказ того, що хрестили також і дітей: адже яку релігію приймав батько родини, таку приймали і всі члени родини, навіть раби.
Ще один важкий момент для протестантів: із джерел ІІ ст. ми знаємо, що Церква від самих початків охрещувала дітей. Про це пише Оріген, а також Іполит Римський, який узагалі наголошує на тому, щоб насамперед хрестили дітей. Про хрещення немовлят і дітей писали також інші автори. Отже, ми бачимо, що Церква від появи перших християнських спільнот хрестила дітей. Це факт. І лише Тертуліан відкидав хрещення дітей, називаючи, звісно, якісь теологічні причини. Проте саме факт відкинення власне і вказує, що така практика була.
Є також думка, що, оскільки дитина сама нічого не може Богові під час хрещення пообіцяти, то і хрестити дитину не можна. Адже хрещення — це обітниця, дана Богові. Але хрещення звершується по вірі батьків, як і обрізання у Старому Завіті. Без волі самої дитини. З грецької мови слово еперотема (ἐπερώτημα), обітниця, перекладається також як «прохання». Отже, приносячи немовлят до хрещення, ми заносимо прохання, а не складаємо Йому обітницю. У Першому посланні Апостола Петра читаємо: «Вас же тепер спасає праобраз цього, тобто хрещення, позбуття не тілесної нечистоти, а прохання доброго сумління в Бога через воскресіння Ісуса Христа» (1 Пт 3,21) Чи може людина обіцяти добре сумління, навіть доросла, якщо наступного ж дня після хрещення, а може, й того ж дня, впадає у гріх? Тож хрещення є проханням до Бога про дар внутрішньої переміни. Ми покладаємо на Бога свою надію.
Отці Церкви завжди саме так трактували хрещення — як прохання до Бога, а не як обітницю, дану Богові. Святий Августин та Григорій Богослов говорять у своїх творах про хрещення як про прохання про совість, яка від Бога. Але навіть якщо потрактувати хрещення як обітницю, то це не змінює того факту, що ми можемо хрестити немовлят по вірі батьків. У Старому Завіті маємо приклад: Анна багато років молилася про сина і обіцяла Богові віддати Йому дитину з перших днів. У Анни народився син, відомий нам як пророк Самуїл. Коли хлопчик був ще малюком, мати віддала його до храму, щоби Самуїл служив священнику і жив фактично чернечим життям. Це свого роду прецедент, коли мама посвячує Богові свою дитину без волі самої дитини. Отже, і в хрещенні ми теж можемо пообіцяти щось від імені дитини.
Ми прагнемо найкращого для наших дітей, і життя у Бозі — це найкраще, що ми можемо дати своїм дітям. А це життя починається у хрещенні.
Повне відео розмови — за цим посиланням.
фінансово.
Щиро дякуємо!
