Початок нових стосунків — це дуже захоплююча річ: знайомство з особливою людиною та уявлення про можливе спільне життя. Але нещодавно у мене виникло питання: якими подробицями свого минулого життя новоутворена пара повинна ділитися одне з одним — і коли це має відбуватися?
Після обговорення цієї теми з друзями, я дійшла висновку, що у культурі, де люди охоче діляться деталями свого повсякденного життя з усіма підряд, трохи таємничості — не така вже й погана річ. Дозвольте мені пояснити…
Після багатьох потрясінь, які сформували мене тією людиною, якою я є сьогодні, я повернулася на «сцену» побачень у свої 40+ років. Чи подобаються мені всі аспекти мого минулого? Абсолютно ні. Чи хотіла би я поділитися всіма його подробицями з кимось, із ким би хотіла будувати спільне майбутнє? Знов-таки, аж ніяк.
Справа не в тому, що я намагаюся приховати своє минуле — воно, насправді не таке вже й цікаве. Але я хотіла би будувати стосунки на підставі того, ким я є сьогодні, — і, що важливіше, того, ким я намагаюся бути. І, можливо, людина, з якою я зустрічаюся, відчуває те саме щодо свого не надто приємного минулого.
Це не питання того, щоби брехати чи економити на правді. Це, радше, бажання залишити минулі страждання позаду та бути обачними щодо того, наскільки швидко ними варто ділитися. Зрештою, якби хтось запитав мене, що пішло не так із моїми попередніми стосунками, мені було би дуже легко викласти свою версію подій, навіть через роки. Але те, що я могла би назвати причиною розриву, може насправді бути просто сприятливим фактором — можливо, моя пам’ять стерла справжні причини або ж я взагалі не усвідомила їх.
Переживши болісний розрив, я, безперечно, маю свої «червоні прапорці», на які звертаю увагу на ранньому етапі стосунків. Але якщо ми маємо розум, то нам досить легко визначити, чи хтось насправді є хорошим батьком або доброю людиною, чи він ставиться до інших із повагою тощо.
І тут я дозволяю своєму віку та досвіду взяти гору. Я хочу зосередитися на тому, що можуть створити дві людини зі своїм власним «багажем» (хоча я ненавиджу цей термін). А потім, із часом, можна поділитися одне з одним подробицями свого минулого, які можуть допомогти нам, як парі, рухатися вперед.
Я розумію, що мій підхід може значно відрізнятися від підходу інших людей, але я вважаю, що він заснований на повазі — повазі до минулих стосунків, повазі до моїх дітей і повазі до мене самої.
І, звісно, моя християнська освіта, нагадує мені, що ми покликані прощати — зокрема й самих себе, а також мати віру в Бога і у те, що Він поведе нас тим шляхом, який нам призначений. Тож, мабуть, саме це дозволяє мені вважати, що наші особисті історії — це те, від чого нам слід рухатися далі з надією та прощенням у серцях.
Переклад CREDO за: Керіт Ґардінер, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
