«Перед смертю о. Бляхницький уже мав повну впевненість, що Гонтарчики — агенти. Невідомо, що сталося з 2 млн доларів, які він мав отримати для своєї діяльності. Як голова Колегії Інституту національної пам’яті, я 2005 р. подав заяву про перевірку версії отруєння священника і проведення слідства», — каже історик і журналіст Анджей Граєвський.
«Безпека цікавилася о. Франциском Бляхницьким від початку його священства. Перші сліди нагляду походять із середини 1950‑х. Це доноси на нього, коли він як молодий священник виступив проти ідеї капітульного вікарія Катовіцької дієцезії о. Яна Піскожа, якого підтримувала комуністична влада, скликати нелегальний синод, — що загрожувало єдності Церкви в Сілезії. 1957 року о. Бляхницький створив Круціату тверезості, яка поєднувала принципи католицького абстинентського руху з рухом марійним. Безпека зауважила величезний успіх цього руху, тому 1959 року завела на нього справу під шифром ‘Перешкода’ (Zawada). Сьогодні можемо стверджувати, що о. Бляхницький завжди заважав комуністичній владі», — сказав історик і журналіст доктор Анджей Граєвський, редактор «Gościa Niedzielnego» — польської католицької газети з осідком у Катовіце (Сілезія).
«СБ шпигувала за священником на кожному етапі його життя й діяльності: коли він у Катовіце створив Круціату тверезості, коли навчався і працював у Люблінському католицькому університеті, і в Кросцєнку, де він будував оазовий рух, і, нарешті, в еміграції», — стверджує д‑р Граєвський.
Круціата тверезості — рух, що налічує близько 100 тисяч учасників, не уникла уваги комуністичної влади Польщі, подібно як Оаза дітей Божих — перша душпастирська діяльність, скерована саме до молоді. Ініціатива виховання молодих людей у дусі католицької віри, а також ідея плекати тверезість поза державними структурами та інститутами, не була прийнятна для влади ПНР. На початку 1960‑х комуністи посилили боротьбу з Церквою; під удар потрапила Круціата тверезості.
В березні 1961 р. отця Франциска заарештували за «очорнення влади» й засудили до чотирьох місяців у катовіцькій в’язниці по вул. Миколовській, 10а.
«Те, що в ПНР о. Бля[ницький потрапив у камеру тієї самої в’язниці, де навесні 1942 року очікував на виконання смертного вироку, засуджений німцями, — дуже промовисте і символічне», — підкреслив д‑р Граєвський.
Агенти люблінської Служби безпеки слідкували за священником під час його занять і праці в ЛКУ. Його оточувала агентура, вербована як із мирян, так і зі священників його оточення. Старання безпеки посилилися, коли 31 жовтня 1964 р. отець купив нижню частину будинку по вул. Ягеллонській, 100. У серпні 1965 р. він докупив дерев’яний будинок із прилеглою ділянкою. Кросцєнко над Дунайцем стало центром оазового руху, знаного в усій Польщі.
«Стосовно о. Бляхницького СБ уперше застосувала настільки широкомасштабну дезінформаційну кампанію. Безпека розсилала до єпископів ‘Самооборону віри’ — часопис, який видавала група ‘Д’ МВС і який насував думку, що священник відійшов від Католицької Церкви й зійшовся з п’ятидесятницьким рухом так близько, що вже перебуває на межі єресі. Реакції були різні, бо в єпископаті отець не мав забагато приятелів. Якби не підтримка кардинала Войтили, діяльність отця, може, заблокували би неприхильні до нього ієрархи», — сказав д‑р Граєвський, додаючи, що дезінформаційна діяльність щодо Бляхницького посилилася аісля серпня 1980‑го, коли в Польщі ввели воєнний стан.
«СБ записала виступ о. Бляхницького на підсумках літніх реколекцій оази у вересні 1980. Він, зокрема, критично оцінив позицію єпископату під час серпневих страйків. Закликав, щоб оазові аніматори долучались до ‘Солідарності’. Тоді безпека через посередництво когось із найближчогооточення Примаса переказала на руки кардинала Стефана Вишинського листа, якого о. Бляхницький нібито написав до Перемишльського єпископа Ігнатія Токарчука. Примас Польщі, обурений тоном цього фальшивого листа, написав до єпископа Ігнатія, опікуна оазового руху, вельми негативно оцінюючи діяльність о. Бляхницького. Таких прикладів тонких маніпуляцій, що мали посварити о. Франциска з церковною владою, було дуже багато. Наприклад, у курії Катовіцької дієцезії агентура СБ переказувала єпископові Герберту Бедножу спеціально опрацьовані матеріали, щоб викликати у нього негативні реакції стосовно о. Бляхницького».
Останні роки о. Франциск провів в еміграції. За три дні до проголошення воєнного стану він був у Римі. Тоді СБ скомпонувала негативний висновок Йоана Павла ІІ про нього. В березні 1982 року творець оазового руху опинився у польському Маріанумі в Карлсберзі (ФРН). Там він створював Християнську службу визволення народів та Міжнародний центр євангелізації «Світло-Життя».
«Поза будь-якими сумнівами, слідкування за отцем з боку агентури СБ, а не виключено, що й службами інших країн, наприклад, німецької Штазі, розпочалося раніше, ніж 1984 року в Карлсберзі з’явилися агенти розвідки ПНР — Йоланта і Анджей Гонтарчики. Двома роками раніше, в травні 1982‑го, за нез’ясованих обставин митники НДР затримали вислану отцем вантажівку з дарами для Польщі. Під час огляду було знайдено, зокрема, нелегальні видання з Карлсберга», — пояснює Граєвський. Ще багато тем із періоду до 1984 року вимагають детальних досліджень, уточнює він. «Варто також згадати, що 28 лютого 1983 року Головна військова прокуратура у Варшаві видала розпорядження — висунути щодо о. Бляхницького звинувачення в діяльності на шкоду ПНР, а отже, злочину, що міг бути розцінений як державна зрада».
«Згідно з планами ПНР, подружжя Гонтарчиків, як так звані нелегали, вони мали збирати розвіддані в міжнародному середовищі християн-демократів, однак вони познайомилися з о. Бляхницький, який запросив їх до Карлсберга. Вони викликали його довіру — подавали себе за діячів ‘Солідарності’. Важливим також був факт, що вони розповіли священникові, що пройшли духовне навернення; це напевно більше схилило його до них. У них була добра, достовірна легенда. Для їхньої обслуги був направлений офіцер — резидент розвідки ПНР з Австрії. Вони зустрічалися з ним у Зальцбурзі або в Югославії», — звертає увагу д‑р Граєвський.
У Карлсберзі о. Бляхницький здобув лізінгові друкарські станки й організував друкарню — Maximilianum, яка мала здобувати фінансування з другу книжок для Польщі та інших комуністичних країн. Керівництво нею він довірив Анджею Гонтарчику. Однак друкарня, керована агентом Першого департаменту (розвідка), очікуваного доходу не приносила. Близько 1986 року до еміграційних кіл дісталася перша інформація, що Гонтарчики — завербовані ще в 1970‑х, співробітниками СБ в Лодзі. Витік інформації походив з архівів СБ. Діяч «Солідарності войовничої» у ФРН, Анджей Вірга, в лютому 1987 року переказав отцю інформацію про минуле цього подружжя, однак священник спершу не повірив застереженням. У той час Гонтарчиками вже цікавилась контррозвідка Федеративної Республіки Німеччини, підозрюючи їх у шпигунській діяльності.
«Безпосередньо перед смертю отець уже був певен, що Гонтарчики — агенти. Увечері 26 лютого в розмові з Гізелою Скоп і Зузанною Подлевською, які були з ним від початку його діяльності в оазовому русі, він сказав, що Гонтарчики ‘добили Maximilianum’. Наступного дня вранці отець розмовляв із Гонтарчиком, після чого рознервований повернувся до себе. Помер, коли ліг відпочивати по обіді. Доктор Райнер Фрич приїхав його рятувати, однак настала смерть. Проте лікар не дав розпорядження робити розтин тіла, визнав причиною смерті легеневу емболію. Така версія була офіційною до вчорашнього дня. За повідомленнями свідків, на губах померлого було видно піну — типовий симптом отруєння», — пояснює Анджей Граєвський.
«Із висновків доктора Роберта Деревенди з Інституту національної пам’яті випливає, що від кінець лютого 1987 р. на банківський рахунок у Карлсберзі мало надійти близько 2 млн доларів. Або Гонтарчики їх розікрали — або вони ніколи й не надходили на рахунок. Безсумнівно грошей не виявилося на рахунку отця у Карлсберзі, навіть по його смерті», — зазначив д‑р Граєвський. «Багато що вказує на те, що смерть священника настала просто перед моментом, коли от-от мали закінчитися його фінансові труднощі».
Під час слідства 1987 року німецька прокуратура підтвердила, що банкрутство друкарні було наслідком саботажу.
«Досить було, наприклад, неправильно визначити параметри друку, щоб ціла партія книжок ішла в макулатуру, а друкарня, якою керував Гонтарчик, банкрутувала», — вказує дослідник.
«Навесні 1988 року Гонтарчики через Австрію, Югославію та Угорщину повернулися в Польщу. Там вони давали інтерв’ю, які очорнювали померлого о. Бляхницького. Відомство оточило їх безпеко. Вони отримали велике помешкання. В часи Третьої Речі Посполитої Йоланта Гонтарчик належала до Союзу лівих демократичних сил, була активна, співпрацювала зокрема з головою Президентської канцелярії та головою Національної ради радіо і телебачення Данутою Ванєк. У 2004‑му, за уряду Лешека Міллера, вона працювала на посаді заступника директора Департаменту публічної адміністрації в Міністерстві внутрішніх справ. Корувала діяльністю Комісії з питань координації антикорупційної стратегії», — нагадує д‑р Граєвський.
«Коли я вперше опублікував у ‘Gościu Niedzielnym’ статтю про її перебування в Карлсберзі, її звільнили. Однак Союз лівих демократів не відмежувався від неї. Вона очолила Товариство з питань розвитку громадянського суспільства Pro Humanum, яке донині співпрацює з варшавською мерією і отримує дотації з бюджету міста. Зараз Йоланта Гонтарчик використовує прізвище Лянге і є віцеголовою цієї організації».
Нагадаємо, міністр юстиції та генпрокурор Польщі Збігнєв Зьобро повідомив, що слідство встановило причиною смерті о. Бляхницького отруєння ртуттю. Архієпископ Катовіський Віктор Скворц зазначив, що попередні висновки IPN дозволять перекваліфікувати беатифікаційний процес о. Франциска, і він може бути беатифікований як мученик.
Переклад CREDO за: Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
