«Пошук правди властивий людській природі, в той час як невігластво тримає її у стані поневолення» (Інструкція «Дар правди» Конгрегації віровчення про церковне покликання богослова, п. 1).
І якщо людина, вільна від певних упереджень, собі в цьому відверто зізнається, то вона матиме всі шанси досягти успіху. Тільки потрібно усвідомлювати, що знайдення цих відповідей — то не справа однієї миті. Пізнавання правди відбувається в неперервному і складному процесі, тривалістю в ціле життя…
На цьому шляху людині треба певних орієнтирів. Бо не кожне висловлювання, в якому йдеться про Бога, є істинним. Взагалі дуже важко обмеженими засобами людської мови говорити гідно про «Несказанного, Незбагненного, Невидимого, Неосяжного»; тому поверхові загальні фрази про Нього теж віддаляють нас від пізнання Творця та входження у справжні стосунки з Ним.
Не варто боятися заглибитись в Об’явлення. Однак потрібно пам’ятати, що пізнання Бога — це не лише теоретичне студіювання богослов’я, а й молитовні стосунки з Ним. Богослов — це не лише той, хто фахово займається цією наукою, а й кожен, хто живе Богом Словом. І щоб це життя було осмисленим, Церква потребує фахівців із богослов’я та кличе їх до цього служіння.
Завдання бути богословом
Про тих, кому церковна влада надає канонічну місію «представляти та ілюструвати доктрину віри в її цілісності та з повною точністю» (DV, 22), Інструкція каже: «Оскільки об’єктом богослов’я є Правда, яка є живим Богом разом із Його планом спасіння, об’явленим в Ісусі Христі, богослов покликаний поглиблювати своє життя віри та постійно поєднувати власні наукові пошуки з молитвою» (DV, 8). Тоді богослови повніше й успішніше виконають своє завдання: «досягати, в єдності з Учительським урядом Церкви, дедалі глибшого розуміння Божого Слова, яке знаходимо у Святому Письмі, натхненого і переданого нам живою Традицією Церкви» (DV, 6). Вони проголошуватимуть правду, що «звільняє людей від ізоляції та протиріч, у яких вони опинилися через незнання істини, і, відкриваючи шлях до Бога, об’єднує людей між собою» (DV, 3).
Богослови не ізольовані від суспільства. Навпаки, їхні думки дедалі частіше лунають в інформаційному просторі. Так вони стараються, щоб «віра могла стати комунікованою, і розум тих, хто ще не пізнав Христа, міг шукати і віднайти віру» (DV, 7). Однак щоб почути їх, потрібно, як уже було сказано, докласти зусиль, а не дозволяти хаотичному потоку інформації нести себе. Їхні думки не лежать на поверхні, немовби короткі готові рецепти, які обіцяють нам позбутися всіх проблем у духовному житті.
Богослови користуються свободою думки та науковим інструментарієм досліджень. Вони покликані пізнавати й пояснювати Істину, але не підривати її. Щоби свобода думки не виродилася в суб’єктивізм, релятивізм і нехтування правдою, та зберігала своє справжнє значення, богослову необхідно тісно співпрацювати з Учительським Урядом Церкви. «У будь-якому випадку богослов, як і у випадку кожного вірного Церкви, завжди повинен бути готовий вірно прийняти навчання Учительського Уряду під послухом віри» (DV, 29). «Живий Учительський Уряд і богослов’я, маючи різні дари та функції, останнім часом мають одну і ту ж мету: зберегти Народ Божий у правді, яка робить вільними, щоб він міг стати «світлом народів» (DV, 21).
Двосторонні обов’язки
Учительський Уряд Церкви представлений єпископами, що перебувають у єдності з Римським Архієреєм. Вони, як наступники Апостолів, мають місію навчати всі народи і дбати, щоб ті залишалися в Істині. «Їм було доручено завдання зберігати, тлумачити й поширювати Слово Боже, слугами якого вони є» (DV, 14). «Ісус Христос запевнив пастирям підтримку Святого Духа задля сповнення даної їм місії навчати Євангелія та достовірно тлумачити Об’явлення» (DV, 15). З цього випливає їхня непомильність щодо віри і моралі.
«Ця харизма може проявлятись у різний спосіб. В особливий спосіб вона виявляється тоді, коли єпископи в єдності з видимим Главою Церкви через колегіальне рішення проголошують певне вчення Церкви, як це є у випадку Вселенського собору, або коли Римський Понтифік, сповняючи свою місію Пастиря та Вчителя всіх християн, проголошує вчення ex cathedra» (DV, 15).
Учительський Уряд, який свою місію навчати делегує спеціально підготованим людям, покликаний також контролювати, наскільки правдиво вони це роблять. І якщо виявиться, що певні висловлювання богослова не відповідають доктрині Церкви, пастирі Церкви зобов’язані входити з ним у діалог «в дусі правди і любові» (DV, 40).
Це не репресивна машина, а щире намагання розібратися, у чому ж полягає розбіжність, щоб уберегти людей від відхилень від Істини. Позиція Церкви така, що завжди треба дати богословові можливість детальніше викласти свою позицію, і якщо вона все ж виявиться помилковою — закликати відмовитись від неї. Лише коли особа вперто тримається своєї позиції, Учительський Уряд має право відкликати її канонічну місію на викладання. Суб’єктивна думка, яка часто може бути уражена негативним впливом засобів масової комунікації та ідеологією філософського лібералізму, не може ставити себе вище за Істину.
Тому таким важливим є двосторонній зв’язок людей, які фахово досліджують богословські питання і пояснюють їх громадськості, та Учительським Урядом Церкви, який чуває над тим, щоб ці питання були належним чином висвітлені. І все було для збудування (пор. 1 Кор 14,26) людської особи та спільноти. А ми, заглиблюючись в Божественне Об’явлення з богословами та звіряючись із думкою Учительського Уряду Церкви, дійшли «до міри повного зросту повноти Христа» (Еф 4,13).
фінансово.
Щиро дякуємо!
