У ці дні ми ще не святкуємо, але вже відзначаємо певні «ступені перемоги»: річниця деокупації Бучі — це таки перемога. Як ставитися до говоріння про «християнські народи» і до факту, що очільник російського православ’я благословляє цю сатанинську війну?
Деякі християни приймають таку ідею, нібито Бог, втілившись у Христі, вирішив повністю відмовитися від своєї справедливості й святості. І перетворився на такого собі всепрощального безхребетного філософа на зразок булгаківського Ієшуа, в якого всі — хороші і який прощає всім і все. Авансом і без обмежень.
Відповідно до цієї ідеї, можна чинити все, що заманеться: цей простуватий слабак махне рукою і «обнулить» будь-яку мерзоту. І всі, взявшись за руки, підуть бенкетувати в райських кущах.
Все це гарно вигадано, ось тільки до реальності жодного стосунку не має.
Бог, силою своєї природи, знищує будь-яке зло і кожну брехню, що постають перед Ним. Сліпучий прожектор у мільйони ватт, із бактерицидною функцією, — лише слабенька метафора. Він — Істина, Святість, Справедливість і Життя. І Його милосердя й любов ніяк усього цього не скасовують.
Окрім того, апологети всепрощального милосердя не враховують два найважливіші факти. По‑перше, спасіння — річ принципово добровільна. І грішник, щоби спастися, має добровільно піти назустріч цьому жорсткому «бактерицидному випромінюванню», яке випалить усе, що не є правдою і життям. Усе життєве сміття, всю плісняву гріхів і злочинів, усю коросту речей, зарозумілості, зручних для себе теорій — усе згорить при першому ж зіткненні з Божою правдою і святістю.
А по-друге, Боже милосердя закладає також і відновлення справедливості. А «халявне всеспасіння» для упирів і людожерів — образа для тих, хто став їхніми жертвами, бо знецінює життя і страждання жертв, і порушує справедливість, до якої взивають жертви.
Боже милосердя взагалі неможливе без справедливості.
Так, Бог може відновити людину навіть із пороху. Але тільки в одному випадку: коли людина дивиться в обличчя Божої святості, жахаючись зробленого і бажаючи позбутися всього бруду, плісняви і сміття, зрікаючись їх. Здираючи їх із себе з жалем та огидою.
Як рай, так і пекло для людини починаються ще тут, у цьому житті. Й ми бачимо достатньо прикладів, коли людина ще ходить ногами по землі, але дух її вже у пеклі. Тоді вкрай мало шансів, що, поставши перед Вічним Світлом, ця людина сама забажає увійти в незгасний вогонь Божої правди; що вона ще здатна жахнутися за скоєне, поглянути в очі своїм жертвам, відчути жаль. Що ця людина ще пам’ятає, що таке правда і чистота.
Інфантильні казочки про Бога-який-взагалі-все-прощає, годяться для покидьків, які насолоджуються безкарністю тут, на землі, і розраховують «на халяву» проскочити у Небеса. Але так не буває. Незалежно від патріархату!
фінансово.
Щиро дякуємо!
