Я пригадую розмову з однією молодою жінкою, яка стверджувала, що не вірить у Бога. «Якщо ти не віриш у Бога, то у що ж ти віриш?» — спитав я. «Я вірю у чесноту», — відповіла вона. «Тоді, — сказав я, — усе, що тобі потрібно зробити, це зіставити чесноту з обличчям».
Я не можу стверджувати, що відіграв важливу роль у її подальшому наверненні — як до віри в Бога, так і до Католицької Церкви; але, гадаю, натяк на моральне значення обличчя був добрим аргументом.
Потрібно щось більше, ніж абстракція, щоб зігріти наші серця та спонукати нас робити добрі справи. Головне бажання всіх людей — це колись побачити обличчя Бога. Але у нашому земному паломництві ми можемо бачити Його відображення в обличчях інших.
Свята Вероніка побачила обличчя Бога і відчула спонуку витерти його. Ісус виявив свою вдячність, залишивши відбиток свого обличчя на хустці, якою вона скористалася. Вероніку, чийого справжнього імені ми не знаємо, традиція називає так, бо Ісус дав їй «істинний образ» свого обличчя, який залишатиметься з нами довгий час після Його Воскресіння і нагадуватиме світові про моральне значення людського обличчя. Відбиток на хустці Вероніки дав світові послання, яке є продовженням Євангелія. Воно промовляє не через слова, а через емоції, характер і душу живого Бога. Так само й обличчя, яке ми показуємо іншим, говорить переконливіше, ніж слова.
Філософи не надавали особливої уваги моральному значенню обличчя. Але це не стосується Макса Пікара (1888-1965), швейцарського психіатра та філософа, якого називали «Поетом людського обличчя». Пікар каже нам, що коли ми дивимося на людське обличчя, усе наше єство вражене, бо обличчя — це клич, що промовляє і тримає душу в цілості. Бог є в кожному обличчі. Таким чином, ми отримуємо досвід стосунків віч-на-віч із Богом, де проміжний простір [між обличчями] наповнений любов’ю. На жаль, каже Пікар, цей простір вигнано з сучасного світу. Туди, де жив Бог, вторглася людина. Втрата любові, яка єднала людину з Богом у цих стосунках віч-на-віч, прирекла сучасну людину на самотність.
Немає жодного сумніву в тому, що простір між обличчям святої Вероніки та обличчям Ісуса був наповнений любов’ю. Ця міжособистісна любов служить моделлю для всіх людських стосунків віч-на-віч. Але в сучасному світі стосунки віч-на-віч зникають, оскільки люди зосереджені на матеріальних речах, які не можуть усміхнутися у відповідь і розкрити свою внутрішню сутність. Обличчя замінене фасадом.
Іншим мислителем, який приділяв багато уваги людському обличчю, є Еммануель Левінас, французький філософ литовсько-єврейського походження. Він сформулював «філософію обличчя», де відправною точкою є погляд в обличчя іншого. За його словами, найперші слова, «написані» на людському обличчі, — «Не вбий». Це заповідь, що вписана в саму структуру кожного обличчя. Це заповідь, яка переконливіша за слова. Ще один заклик, написаний на обличчі: «Не залишай мене у моїй самотності».
«На мою думку, — пише Левінас, — нескінченне приходить у значенні обличчя. Обличчя означає Безкінечність». На думку Левінаса, доступ до обличчя ближнього також дає доступ до ідеї Бога.
Головна іронія Хресної Дороги полягає в тому, що заповідь не вбивати, написана на обличчі Ісуса та викарбувана на хустці святої Вероніки, була не визнана і відкинута тими, хто розіп’яв Його. Однак Ісус залишив нам послання, до якого ми повинні прислухатися. Подивіться в обличчя іншого — і ви побачите заповідь любити. Обличчя говорить правду, яка виражає моральний наказ. Кажуть, що важко брехати, коли людина дивиться в обличчя іншого. Правда на цьому обличчі, якщо її заперечувати, переслідуватиме брехуна, як це було в оповіданні Едґара По «Серце виказало».
Бельгійський художник Рене Маґрітт написав кілька картин, на яких зображені обійми чоловіка і жінки, чиї голови повністю накриті білою тканиною. Вони не бачать облич одне одного.
Ці зображення є іконами сучасного світу відчуження, де люди залишаються чужими одне одному. До цієї теми не раз зверталися й інші художники. Відсутність стосунків віч-на-віч — це ще один спосіб вираження ізоляції, самотності й відчуженості.
Свята Вероніка дає сучасному світові надзвичайно важливе повчання. Вона говорить нам, що шлях до любові починається зі стосунків віч-на-віч. Ми повинні знайти час, щоб подивитися в обличчя одне одному. Тоді ми побачимо портрет душі, який відображає любов Бога до всіх, хто створений на Його подобу.
Переклад CREDO за: Дональд ДеМарко, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
