Погляд

Самоспустошення Христа

07 Квітня 2023, 15:02 2021

Ісус, «існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж — хресної» (Флп 2, 6-8).

Цей уривок із послання святого Павла підсумовує смирення Христа та Його самоспустошення, що грецькою мовою називається «кенозис» (κένωσις).

Питання самоспустошення Христа сьогодні є дуже актуальним, оскільки багато хто ставить під сумнів традиційну доктрину щодо природи Христа, якої навчав Халкедонський собор 451 року. Навіть професійні викладачі богослов’я інколи навчають, що Ісус — це просто добра людина, обдарована так само, як і будь-яка інша людина, і тому Він є усиновленим, а не природним сином Бога. Є два основних роз’яснення, які повинні бути на чолі справжнього католицького розуміння Христа. Перше стосується того, що таке єдність Бога і людини у Христі. Друге — того, як перша доктрина відображається в певних діях Христа — наприклад, у Його крику з хреста: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» (Мт 27, 46).

 

Бог і людина

Коли Бог став людиною у Христі, це було справжнє самоспустошення у смиренні. Але чи справді Він впав у відчай? Чи Ісус перестав бути Богом? Що Він узяв на себе? У чому полягає єдність Бога і людини?

Спроби пояснити цю віру спантеличували перших християн. Вони використовували терміни, взяті з грецької філософії, щоб спробувати пояснити таємницю, в яку вони вірили. Не те щоб вони могли вичерпати її — це неможливо, оскільки це частина невимовної мудрості Бога. Але оскільки ця таємниця придатна до сприйняття людським розумом, ранні християни використовували філософію як інструмент, щоб допомогти прояснити, у що вони насправді вірять. Основними термінами, які вони використовували, були: особа, природа та відношення.

Природа у грецькій філософії — це принцип певного виду діяльності, який відрізняє одну істоту від іншої. Спосіб дій собаки відрізняється від способу дій дерева. Це демонструє, що собака має певні сили, відмінні від дерева, а отже, це інша істота, яка має іншу природу. Індивід, який має природу, спільну для всіх індивідів свого виду, називається іпостассю. Індивід, який має розумну природу (іпостась із розумною природою), є особистістю.

Коли була визначена божественність Слова, постало питання про те, яким чином Слово було присутнє в Ісусі з Назарету. Багато хто намагався пояснити це тим, що Бог і людина були об’єднані в одній природі у Христі. Але це не відповідало вірі християн або Христу, якому вони молилися. Якби союз відбувся в спільній природі, Ісус мав би бути істинним Богом і лише здаватися людиною, істинною людиною, яка лише здається Богом, або ж дивною монструозною сумішшю того й іншого. Єресь, яка вчить, що єдність відбувається в одній спільній природі — це монофізитство, термін якого походить від грецьких слів «mono» («один») і «phusis» («природа»). Це означало би, що Христос у певному сенсі був би просто хорошою людиною, якимось чином ототожненою з Богом, або ж лише виглядав би як людина.

Натомість Халкедонський собор навчав, що союз відбувається в особі. Божественна особа Слова, яка поділяє божественну природу з двома іншими особами Трійці, у певний момент часу прийняла для себе новий спосіб дій — людську природу (але не людську особу). Ця дія не змінила Бога, але змінила світ. Те, що було покликане до єдності з Богом через освячувальну благодать, стало новим, нечуваним взаємозв’язком — світ об’єднався з Богом в особі Слова. Таким чином, цей особистісний союз називається «іпостасним союзом», який є унікальною благодаттю Христа. Христос не приймає людську особу, а лише людську природу, проте досконалу і повну. Він має людську душу, розум, волю, пристрасті і тіло.
Катехизм подає нам визначення Халкедонського собору: «Одного і Того Самого Христа, Господа, Сина Єдинородного, ми повинні визнати у двох природах, без змішування, без змін, без розділення й без відділення. Відмінність двох природ зовсім не скасовується їхнім поєднанням, а радше властивості кожної зберігаються Й об’єднуються в одній особі, в одній іпостасі» (ККЦ, 467).

Це означає, що самоспустошення Христа у бутті полягало в Його волі приєднати людську природу до свого способу дій як божественної особи, діяти через неї і лише приховати славу Його божественної природи, щоб терпіти Страсті: «Він залишився Тим, Ким був, і прийняв те, чим не був» (ККЦ, 469).

Таким чином, єдина божественна особа, Ісус, діє у двох природах. У Святому Письмі Він навіть демонструє це, тому що Він говорить в обох природах як одна особа, часто в одному вірші: «Тепер же прослав Мене [людську природу], Отче, у себе — славою тією, що її Я [божественна природа] мав у Тебе перед тим, як постав світ!» (Йн 17, 5). Цей новий зв’язок між Богом і світом є чистою благодаттю, і також чудом.

Послання апостола Павла до Филип’ян продовжує уривок про природу самоспустошення: «Бог Його вивищив» (Флп 2, 9). Чи означає це, що Христос не був вивищений до Страстей? Часто говориться, що речі з’являються у Святому Письмі тоді, коли про них стає відомо нам. До Страстей Христос рідко демонстрував свою божественність. Але після Страстей, у Воскресінні та Вознесінні Його божественність була ясно продемонстрована апостолам. Вони дізналися про неї.

 

Чи впав Він у відчай?

Одне з непростих питань — як можна догматично пояснити вигук Ісуса з хреста: «Боже мій, Боже мій, чому Ти Мене покинув?» Багато богословів сьогодні вважають, що Ісус був покинутий, бо не мав уявлення, що воскресне з мертвих; що Він кинувся у певну екзистенційну пітьму і просто прийняв безглуздість життя. Таким чином, Його досвід смерті мав би бути таким самим, як і наш.

Але це неможливо. У якому розумінні Христос міг бути покинутим на хресті? Він не може перестати бути Словом Божим у Трійці, бо це Його особа. Він не може перестати бути Словом, що стало Тілом, бо цей союз є постійним. Він не може грішити, оскільки це буде суперечити Його місії, яка полягає у спокутуванні наших гріхів досконалим смиренням на хресті.

Традиційне вчення Церкви полягає в тому, що Христос — своїм людським інтелектом — насолоджувався блаженним баченням з моменту Його зачаття в утробі своєї Матері. Це не є офіційно визначеною істиною віри («de fide»), але завжди належало до «proxima fide», що означає: заперечення цього факту спричинило би стільки проблем для інших доктрин, що він має бути підтверджений. Якби Христос не мав цього, а отже, не мав би віри на хресті, це означало би, що Він міг би заслужити це як людина а отже, міг би в принципі згрішити, а здатність грішити знову скомпрометувала би Його місію.

Єдиний спосіб, у який Христос міг бути покинутий Його Отцем на хресті, — це зовнішній захист. Безліч разів вороги Христа намагалися вбити Його, — починаючи з Ірода, коли Ісус був ще немовлям, — і Бог захищав Його. Догматичні труднощі розв’язуються, якщо взяти до уваги, що «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув?» — це початковий вірш Псалма 22. Якщо прочитати весь псалом, то стане ясно, що він дуже далекий від крику відчаю та екзистенційної туги. Псалмоспівець справді дуже страждає, але псалом закінчується гімном подяки Богові та впевненістю, що Бог винагородить його страждання. Звісно, це станеться під час воскресіння мертвих. Крім того, Тома Аквінський вважав, що ніхто не може вільно віддатися такому стражданню, яке Христос прийняв на хресті, не знаючи про воскресіння мертвих.

Таким чином, самоспустошення Ісуса є лише самоспустошенням буття у тому сенсі, що Бог повинен прийняти для себе людський спосіб дій і страждань. Психологічно це спустошення не включає гріх. Це навіть не ставиться під сумнів.

У цьому стражданні Христос відчуває найбільший біль із можливих. Фізично це так, тому що Його тіло було більш чутливим, ніж звичайне тіло, оскільки воно було ідеально сформоване Святим Духом. Тому Він більше страждає від синців, бичування, цвяхів, голоду та спраги.

Він також страждає душевно, тому що особисто відчуває всі людські гріхи, які були і будуть вчинені протягом усієї історії людського роду. Він знає про це через блаженне бачення, яке має на хресті. Він не дозволяє цьому баченню або Його славі як Бога увійти в Його нижче «Я» саме для того, щоб Він міг страждати від Страстей. Він відчуває себе покинутим Богом, але внутрішньо знає, що це не так. Це є причиною гострого болю — як фізичного, так і психологічного. Але внутрішній зв’язок іпостасного союзу зберігається.

Отже, в Ісусі ми бачимо, як сильно Бог любить нас. Тому ми повинні зануритися у любов до Бога, якого ми не можемо бачити.

Переклад CREDO за: о. Браян Малладі, Simply Catholic

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books Pizzeria Palokka on blogi ruoasta, puutarhanhoidosta ja tee-se-itse -projekteista, jossa jaetaan reseptejä, puutarhavinkkejä ja luovia ideoita. kivi-javihertyo.fi Vinkkejä elämiseen, ruokaan ja siivoukseen - kaikki mitä tarvitset mukavuuteen yhdessä paikassa! Source Χρήσιμες συμβουλές και κόλπα για κάθε μέρα Poznejte Dumeto, váš průvodce světem domácího designu a dekorací. Inspirujte se trendy a nápady pro krásnější bydlení!