Щиро кажучи, я це повчання так і не засвоїла. Але я стараюся. І прошу за заступництвом Матері Терези, щоб мені з цим упоратися…
«Вимий тарілку не тому, що вона брудна, ані тому, що тобі сказали її вимити, — але тому, що ти любиш людину, яка нею скористається після тебе», — казала Маті Тереза з Калькутти.
У мене було мокре від поту не тільки обличчя, але й спина, з якої піт стікав, коли я витирала у вичищала, вичищала і витирала. Щодня пополудні в Прем Дан — будинку опіки для людей літнього віку в Калькутті — ми мили підлогу. Тяжчим за цю працю було хіба що носити важкі відра з мокрим пранням сходами на кілька поверхів вище, щоб його вивісити і сушити на даху.
Необхідність очищувати брудну білизну для мене була видом сізіфової праці. Завдяки тому, що ми з сонцем співпрацювали як сушарка, я оцінила доступ до пральної машини і сушарки у себе вдома. Попри все, я розуміла потребу щоденного виношення випраного на дах. Але миття всієї підлоги??? Щодня? Це виглядало перебільшенням.
Руйнування моїх стандартів
Коли я тепер озираюсь назад, то усвідомлюю, що втома зруйнувала мої стандарти чистоти. Щоденне миття підлоги в приміщенні, де багато літніх людей з обмеженими можливостями руху проводять довгі години, — цілком розсудливе. Але тоді воно мені видавалося надмірно тяжким і надто монотонним. Це був великий тягар, це було дуже тяжко і вимогливо фізично, і мені це не подобалося.
Закінчивши свою зміну, я повернулася в материнський дім сестер Місіонерок Любові. По дорозі на гору до каплиці, куди я йшла помолитися, я проминула гріб Матері Терези. В каплиці просто впала на підлогу, вся мокра, оточена невпинним галасом вулиці, що влітав крізь прочинені вікна; я зсунулася додолу і молилася. Бурмотіла щось у стилі: «Ісусе, я цього не розумію, я повністю не в своїй стихії, це так важко, чому повсюди такий галас, допоможи мені, я не можу це робити, віддаю це Тобі» — а потім уже тільки відпочивала, обтікаючи потом (стільки поту!!!) в Його присутності.
Почала цінувати й любити
Наступного ранку я прокинулась і зробила ЦЕ ще раз. Я ненавиділа цю працю! Ніколи до цього так і не звикла. Це правда, що я почала більше цінувати і любити багатьох людей, яких зустріла. Але я абсолютно не мила ту підлогу і не вивішувала прання в дусі любові ані з охочим серцем — я просто виконувала абсолютний мінімум того, що мені казали робити, ну бо хтось мене про це попросив.
Цей підхід я перенесла у свої життя, повернувшись у Штати, коли закінчилось моє перебування в Індії. Відтоді минуло чимало часу, а я надалі маю схильність ігнорувати або применшувати значення того, яким важливим є порядне виконання малих, щоденних завдань. Я замислювалась над тим, як підходжу до цих повсякденних завдань, — і усвідомила, що мушу це змінити.
Я знаю, що важливо залишатися вірним і уважним до свого покликання в широкому контексті — проводжу багато часу, намагаючись прибирати наш дім, молячись, навчаючи наших дітей і обдаровуючи їх любов’ю.
Але ця велика вірність і смиренна любов, прикладом якої була Мати Тереза, означає також не йти навпрошки у дрібницях. Означає також пам’ятати, чому я цю підлогу мию, чому я перемиваю стоси тарілок у мийці або обмиваю заляпані болотом ноги своєї дитини, хоч ми вранці й купалися. Я повинна мити, причому мити добре, бо я люблю. Я люблю Ісуса, який просить нас про вірність у малих справах (Лк 16,10), і люблю своїх ближніх у сім’ї, які є Ісусом-посеред-нас.
Мати Терезо, молись за нас!
Переклад CREDO за: Сесілія Піґґ, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
