У Парижі проголошені блаженними 5 нових мучеників, які загинули під час повстання «Паризької комуни».
Маючи можливість виїхати з Парижа, вони вважали за краще залишитися і виконувати своє служіння. Слава про їхню мученицьку смерть поширилася відразу після їхнього вбивства і зберігається донині, пише Vatican News.
У суботу, 22 квітня 2023 року, кардинал Марчелло Семераро, префект Дистерію у справах канонізацій, під час Святої Меси в храмі св. Сульпіція в Парижі проголосив імена нових блаженних Вселенської Церкви. Це о. Анрі Планша зі Згромадження Братів святого Вікентія де Поля, о.Ладіслас Радіґ, о. Полікарп Тюф’є, о. Фрезалґ Тардью та о. Марселін Рошюз зі Згромадження Пресвятих Сердець Ісуса і Марії та Неустанної адорації. Вони були вбиті з ненависті до віри.
Декрет про визнання мучеництва цих блаженних згаданий Дикастерій проголосив 25 листопада 2021 року. У проповіді кардинал Семераро зазначив, що обряд беатифікації звершується приблизно в ті самі дні, коли 152 роки тому ці блаженні загинули мученицькою смертю, і так само, як і тоді, — у контексті Великодніх свят, коли вони були заарештовані.
Мучеництво за любов до Христа і Церкви
Після поразки Франції у франко-прусській війні, 4 вересня 1870 року група республіканських депутатів оголосила про кінець імперії Наполеона ІІІ і проголосила повернення Республіки. З 18 березня по 28 травня 1871 року в столиці Франції спалахнуло повстання під назвою «Паризька комуна», яке намагалося встановити незалежну від Французької Республіки форму правління та соціальну програму, вірну цінностям раціоналізму і лібертаріанського соціалізму. Повстанці вважали, що для подолання старого режиму і просування нової форми суспільства християнську релігію необхідно придушити. Вони негайно розв’язали насильство і переслідування проти Церкви, пограбували багато храмів і заарештували сотні віруючих. 21 травня того ж року регулярна французька армія взяла в облогу Париж, щоб покласти край Комуні. Цілий тиждень точилися жорстокі бої, відомі як «Кривавий тиждень».
У ті дні лідери повстання здійснили свій план страти тих, кого вони вважали супротивниками. Серед жертв — перший священник Згромадження Братів святого Вікентія де Поля і четверо священників Згромадження Пресвятих Сердець Ісуса і Марії та Неустанної адорації, які віддали своє життя за любов до Христа і Церкви. Згадані душпастирі відмовилися залишати місто, бажаючи й надалі виконувати своє служіння.
Їх заарештували в Парижі в різний час і в різних місцях. Утримували спочатку в поліцейських казармах, потім перевели до в’язниці Мазас і, нарешті, до в’язниці Ла Гранд-Рокетт. Під час ув’язнення вони молилися і сповідали інших в’язнів. 26 травня 1871 року вони були жорстоко вбиті пострілами з гвинтівок і холодною зброєю. Їх заарештовано і вбито лише за те, що вони були священниками.
Добро, що приносить плоди
Префект Дикастерію у справах канонізацій звернув увагу: свідчення, зібрані під час процесу беатифікації та канонізації, розповідають, як ці мученики зустрічали смерть. «У своєму листі до брата Ежена 23 травня блаженний Планша пише: “Наша жертва принесена […]. Я не сумую, запевняю вас: я молюся за всіх; моліться за мене і за всіх ув’язнених” (Summ. Docum., p. 666)», — процитував проповідник, додавши: «У перші дні того ж місяця блаженний Ладіслас Радіґ писав до свого настоятеля: “Я відчув, яким добрим є Господь і яку допомогу Він надає тим, кого випробовує на славу свого імені” (Ibid., p. 670-671)». «Таким чином, — вів далі кардинал, — ми розуміємо, як слова апостола можуть бути застосованими до них у найправдивішому і найбільш реальному сенсі: “Якщо ми тісно з’єднані з Ним подобою Його смерті, то будемо з’єднані з Ним і подобою Його воскресіння” (Рим 6,5)».
За словами кардинала Семераро, історія цих мучеників стає пересторогою і для теперішніх часів; у християнській перспективі, однак, вона залишається історією надії. Цитуючи слова папи Бенедикта XVI, префект Дикастерію підкреслив, що «добро перемагає, і якщо часом може здаватися, що воно переможене свавіллям та хитрістю, то насправді воно продовжує діяти в тиші і ненав’язливо, надалі приносячи свої плоди». Цитуючи відомий твір Йогана Баха, який перефразовує слова Христових учнів з Емауса, проповідник завершив свої роздуми заохоченням молитися словами: «Залишайся з нами, Господи, Ісусе Христе, бо вечоріє. Нехай Твоє Божественне слово, сяюче світло, ніколи не перестає нас просвічувати. Нехай світло Твого слова осяює нас і зберігає нас вірними Тобі».
Фото: Франсуа-Режі Салефран
Життєписи блаженних мучеників
Анрі Планша народився в Бурбон-Ванде 8 листопада 1823 року. Вивчаючи богослов’я в Парижі, він посвятився допомозі бідним в рамках Товариства святого Вікентія де Поля. Там познайомився з преподобним Слугою Божим Жаном-Леоном Ле Прево, який заснував Згромадження Братів святого Вікентія де Поля. Прийнявши 21 грудня 1850 року пресвітерські свячення, він через три дні вступив до нового вікентійського згромадження, в якому став першим священником. Разом зі співбратами у вірі він присвятив своє пастирське служіння тим, хто був далекий від Церкви, в бідних кварталах паризького передмістя, посеред незліченних соціальних труднощів. Він чинив діла духовної та матеріальної допомоги сім’ям і молоді, хворим, іммігрантам і молодим солдатам. Справжній апостол адорації Пресвятих Дарів і частого Святого Причастя, він навчав християнської віри дітей, яких готував до Першого Причастя.
Ладіслас Радіґ (при народженні — Арман П’єр) народився 8 травня 1823 року в Сен-Патріс-дю-Дезерт, вступив до Згромадження Пресвятих Сердець і склав вічні обіти 7 березня 1845 року. Священницькі свячення отримав 22 квітня 1848 року. Протягом 20 років був магістром новіціату, відтак Генеральним вікарієм згромадження і, нарешті, настоятелем головного Дому згромадження в паризькому районі Пікпюс.
Полікарп Тюф’є (при народженні Жюль) народився 14 березня 1807 року в Ле‑Мальзьє. У дитинстві навчався в колегії Згромадження Пресвятих Сердець, де визрівало його покликання. Духовний стан прийняв 14 травня 1823 року. Висвячений на священника в 1830 році, він був парафіяльним душпастирем, капеланом черниць і настоятелем колегії в різних містах. Згодом став Прокуратором і Генеральним радником згромадження. Відзначався глибиною проповіді.
Марселін Рошюз (при народженні Жан-Марі) народився в Сен-Жюльєн-ан-Жарез 14 грудня 1810 року. Чернечі обіти склав 2 лютого 1837 року на руки Слуги Божого Марі-Жозефа Кудріна, засновника Згромадження Пресвятих Сердець. Як викладач латинської мови, математики та філософії, був скерований на служіння в колегіях згромадження в Бельгію. Хоч через смирення вважав себе недостойним священства, однак 5 червня 1852 року, у віці 42 років, його переконали прийняти пресвітерські свячення заради блага душ. Як людина спокійного характеру і чистого серця, він був покликаний до Парижа виконувати служіння генерального секретаря згромадження.
Фрезаль Тардью народився 18 листопада 1814 року в Шассераді і прийняв чернечий стан 6 квітня 1839 року в Згромадженні Пресвятих Сердець. У жовтні 1840 року був висвячений на пресвітера. Після того, як був магістром новіціату у Вожірарі, Лювені в Бельгії та в Іссі, переїхав як Генеральний радник згромадження до Парижа, де продовжував викладати догматичне богослов’я. Обдарований чудовими розумовими здібностями, блаженний постійно давав свідчення надзвичайного милосердя.
Фото: Франсуа-Режі Салефран
фінансово.
Щиро дякуємо!
