Минає 400 років від народження людини, про яку Папа Франциск сказав: «На мою думку, він би заслуговував беатифікації».
Чотири століття тому, 19 червня 1623 року, народився Блез Паскаль — математик, філософ, винахідник, апологет християнства. Багато для кого він — «універсальний геній», одна з зірок католицизму. А в часи коронавірусу його думки набрали особливого значення. Наприклад, бенедиктинський монах Ансельм Ґрюн з’ясував, що Паскаль знав уже в XVII столітті: «Всі людські біди беруться з того, що людина неспроможна сидіти тихо сама в кімнаті».
Через 400 років після народження Паскаль надалі захоплює. Передусім він — той, хто переконує, що сучасна людина повинна бути вірною християнству. Паскаль воднораз сучасний і позачасовий, він описує людину як «залишену саму на себе» у всесвіті, що став «німий», «загублену», завислу між своєю «величчю і ницістю». Паскаль говорить про нас цілком конкретно, він займається не суттю, а станом людини. Читаючи Паскаля, «консультуєшся з чимсь вічним».
Тяжкий початок життя
Він народився в Клермон-Феррані, якого, однак, майже не бачив. Більшість часу він був замкнений у своїй кімнаті, бо змалку хворів. Він страждав від сильних болів у животі, болів голови та паралічу ніг, а в три роки залишився без матері. Був змушений існувати за столом, захоплюючись дрібничками. Він виразив це геніально: «Найменший рух має значення для всієї природи. Камінчик торкається цілого океану».
Потім сім’я перебралася до Парижа.
Геніальний винахідник
Його зацікавлення математикою стало рано помітним, і було дуже сильним, так що його батько побоювався, що Блез занедбає вивчення мов. Уже в 12 років юний Паскаль задля жарту опрацював перші 32 ствердження Евклідової геометрії. В 16 років він виголосив свою першу лекцію в Математичній академії Франції (на тему геометричної задачі конічних перерізів і сформулював так звану теорему Паскаля.
1642 року він зробив перший винахід лічильної машини для свого батька, який тоді вже був головним податківцем Нормандії. «Паскаліна», як її пізніше називали, не прижилася, бо її було надто дорого виготовляти.
Окрім цього, Блез спроєктував першу лінію міської комунікації — паризьких омнібусів.
Прагнення юнака до знань не згасало. Він зайнявся фізичними явищами, такими як тиск повітря і порожнеча. У 24 роки він відкрив т.зв. закон Паскаля — основне рівняння гідростатики, а також теорію імовірності. Ця теорія постала у зв’язку з азартними іграми. Яка імовірність виграшу? Чи варто ризикувати? Зрештою, Паскаль вважав, що все життя — це азартна гра. Звертав увагу, що ми маємо високу ставку для виграшу або втрати. Він довго над цим роздумував і зрештою записав ці роздуми в короткому тексті, відомому як «парадокс Паскаля»:
«Є дві можливості: або Бог є, або Його немає. Якщо я погоджуся, що Бог є, а Його немає, я рищикую своїм скінченним, коротким життям. Власне кажучи, а чим же я ризикую? Хіба лиш тим, що якби я вважав, що Бога нема, то міг би не вкладати стільки зусиль у те, щоб жити чесно… Однак якщо я погоджуся, що Бога нема, а Бог є, то я ризикую нескінченною вічністю».
Здобуток і втрата — несумірні. Вони співвідносяться як скінченне число і нескінченність. Тож вибір — очевидний.
Серце і розум
Дуже часто вважається, що Паскаль був представником релігійного сентименталізму, тобто відділяв сферу релігії – чиї ствердження зараховував до «істин серця» — від сфери науки, яка має керуватися виключно доказами розуму. Справді, він говорив про «чуття серця», — однак зовсім в іншому контексті. На думку Блеза Паскаля, необхідно відрізнити «звичайне використання розуму» (яке полягає у витяганні висновків із передумов) від безпосереднього знання, яке стосується рахунку, руху, простору й часу. Знання це, що «походить із серця», так само «солідне як знання, що походить із розуму». Наприклад, «серце чує», що є три просторові виміри і що кількість чисел — нескінченна. Такого виду знання зовсім не є гіршим від знання, почерпнуте з розуму. Паскаль апелює: «Якби розум був єдиним шляхом пізнання! Бога ради, та навпаки, нехай би ми ніколи його не потребували і знали все з інстинкту і серцем!» А отже, «серце» і «почуття» у Паскаля означають щось інше, ніж у нашій поточній мові.
Досвід містичного пробудження
Спершу не надто релігійна родина Паскалів зіткнулася з релігійним ученням голландського єпископа-протестанта Корнеліуса Янсена; молодша сестра, Жаклін, хотіла вступити до монастиря. Сам Паскаль інтерпретував свої часті болі ніг як знак Божий і вирішив провадити побожне й аскетичне життя. Сестра вступила до монастиря після смерті батька, 1651 року.
Увечері 23 листопада 1654 року молодий Паскаль сам мав містичний досвід, що був для нього таким важливим, аж він записав його на пергаменті: «Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова, а не філософі та вчених. Упевненість, почуття, радість, мир. Бог Ісуса Христа».
Цю «пам’ятку» він носив завжди з собою, вшитою в плащ, а знайшли її тільки після його смерті.
Внаслідок цих подій Паскаль змінив своє життя і напрямок мислення. Він перебрався в Порт-Рояль, який тоді був осередком анти-янсеністського руху. Жив там як аскет і присвятив життя переважно релігійно-моральним роздумам. У цьому дусі написав «Листи до провінціала», які опублікував у 1656−1657 роках під псевдонімом Луї де Монталь. У них містилася гостра критика на теологію популярних тоді єзуїтів. Паскаль вважав їх надмірно ліберальними і надто мудрованими, а в морально-теологічному сенсі — лаксистами («тими, що забагато дозволяють»). Незабаром «Листи до провінціала» потрапили до церковного списку заборонених книг. 1660 року латинське видання було публічно спалене в Парижі.
«Думки» — головний твір
Окрім математичних студій, Блез Паскаль провадив поточні теологічні дебати, і почав писати головний твір на християнську тему — «Думки», який мав бути «апологією християнської релігії». Паскаль розглядає чимало релігійних і моральних тем. Його колишній скептицизм у ставленні до традиційної філософії перероджується у відкриту критику. Він бачить недоліки та обмеження людського мислення. Філософські роздуми мають на меті тільки філософське вказання на межі мислення, щоби потім закликати до «стрибка у віру», тобто в радикальну католицьку віру.
Також Паскаль відкидає традиційні докази існування Бога, стверджуючи, що вони недієві і впроваджують людей у помилки. Бог філософів не є Богом християн; їхні розумування провадять тільки до деїзму або атеїзму. Бога можна пізнати тільки через Христа. Всі ті, хто шукає Бога поза Христом і хто не виходить поза межі природи, — або опиняються без жодного світла, або осягають спосіб пізнання Бога та служіння Йому без посередника, через що впадають або в атеїзм, або в деїзм: два явища, яких християнська релігія уникає фактично однаково.
Рання смерть не дала Паскалю завершити цю працю. Тим не менше, це надалі один із найкорисніших філософсько-релігійних текстів.
Блез Паскаль помер у 39 років.
фінансово.
Щиро дякуємо!
