«Антихрист не зватиметься антихристом, бо тоді не мав би прихильників». Так починається уривок із книжки роздумів архієпископа Фултона Джона Шіна, що побачила світ 1948 року під назвою «Комунізм і совість Заходу» (Communism and the Conscience of the West).
Антихрист не буде названий антихристом, бо тоді він би не знайшов собі спільників. Він не носитиме червоних штанів, не смердітиме сіркою, а також не триматиме вила і не розмахуватиме хвостом із гостряком на кінці, наче Мефістофель у «Фаусті». Такий маскарад допоможе сатані переконати людей у тому, що він не існує. Коли його не впізнають, він має тим більшу міць. Бог себе назвав ім’ям «Я є, котрий є»; сатана ж визначає себе як «той, кого нема».
Ніде у Святому Письмі ми не знайдемо підтвердження загальноприйнятого міфу про сатану як про блазня, одягненого як перший «червоний» [тобто комуніст. — Прим. пер.]. Замість цього він описаний як ангел, скинутий з неба, як «князь світу цього», мета якого — переконувати людей, що іншого світу немає. Його логіка проста: якщо нема неба — то нема і пекла; якщо нема пекла, то й гріха не існує; якщо гріха нема, то нема також судді, а якщо суду нема, то зло — це добро, а добро — це зло. Але насамперед: понад усіма цими описами, наш Спаситель каже нам, що сатана буде такий подібний до Нього самого, що ошукає навіть вибраних — і безсумнівно, що жоден сатана, подібний до намальованого в коміксах, ніколи не міг би ошукати вибраних.
Яким чином він здобуде прихильників для своєї релігії в наші часи? У часи, що передували комунізму, (…) казали, що він з’явиться у вигляді Великого Гуманіста, що він говоритиме про мир, добробут і забезпечене життя не як засоби, до провадять нас до Бога, але сприйняті як мета сама в собі. Він писатиме книжки про нову ідею Бога, щоб говорити людям те, що — з огляду на їхній власний стиль життя — вони б хотіли почути; введе віру в астрологію, щоб обтяжити провиною за гріхи не людську волю, а зірки; винаходитиме психологічні докази того, що провини не існує, а є тільки придушена сексуальність; звелить людям помирати від сорому, коли хтось їх звинуватить у нетолерантності й бракові ліберальності; він сам буде таким ліберальним, що толерантність урівняє з байдужістю щодо закону і несправедливості, щодо помилки і правди. Він поширить брехню, нібито люди можуть стати кращими лише тоді, коли спершу виправлять суспільство, — і через це вони стануть такими егоїстами, що ніколи не бракуватиме іскри для наступної війни. Він підтримуватиме науку з тим єдиним успіхом, що виробництво зброї знищить одне чудо науки за допомогою іншого; він підтримуватиме розлучення під приводом того, що новий партнер — «необхідний для життя»; він додаватиме любов до любові, водночас віднімаючи любов до особи; він посилатиметься на релігії, щоби знищити релігію; він навіть говоритиме про Христа і називатиме Його найбільшим з‑поміж людей; проголошуватиме, що його місія полягає в тому, щоб визволити людей із кайданів забобону і фашизму — ніколи не даючи визначення цим поняттям. Він вигадуватиме ігри для дітей і визначатиме, хто може і хто не може одружуватися, хто може народити дитину, а хто ні. Приязними жестами вийматиме зі своїх кишень плитки шоколаду для діточок і пляшечки з молоком для готтентотів [тобто людей подвійної моралі та дискримінаційного підходу. — Прим. пер.].
Він спокушатиме християн тими самими трьома спокусами, якими випробовував Христа. Спокушання до того, щоб — як земний Месія — Він перемінив камені у хліб, стає спокушанням до того, щоби спекулятивно представити безпеку замість свободи, причому хліб стане політичною зброєю, бо ж тільки ті матимуть змогу його їсти, хто буде думати так, як він. Спокушання Христа діяти і творити чуда, і щоб Він, покладаючись на обітницю [дану у Святому Письмі], кинувся з верхівки храму, стане закликом до того, щоб із чистих висот Правди, на яких панує віра і розум, кинутись у прірву, заповнену масою пустих гасел і пропаганди. Йому треба проголошувати не незмінні принципи на храмових подвір’ях, а пропаганду, щоб організувати натовп, бо ж саме таким чином звичайна людина керує реакціями звичайних людей. Погляди, а не істина; тлумачі, а не вчителі; дослідження Геллапа, а не принципи; природа, а не благодать — за цими золотими тельцями люди стануть іти, відходячи від свого Спасителя. Третьою спокусою, в якій сатана старався намовити Христа, щоб віддав йому честь взамін за всі царства світу, стане спокушання до того, щоб мати нову релігію, без Хреста, літургію без майбутнього світу, релігію, яка нищить релігію, або політику, яка є релігією, — яка віддає кесарю те, що Боже.
Серед усієї цієї гаданої любові до людства і його гладенької мови про свободу й рівність критиметься великий секрет, якого він нікому не видасть: він не віритиме в Бога. Оскільки його релігією буде братерство без отцівства Бога, він ошукає навіть вибраних. Він встановить анти-Церкву, яка маніпулюватиме Церквою, бо ж він, сатана, є мавпою Бога. [Ця антицерква] матиме всі риси Церкви, але у спотвореному вигляді, й буде позбавлена своєї Божої суті. Вона буде містичним тілом антихриста, яке на вигляд дуже нагадуватиме містичне тіло Христа.
фінансово.
Щиро дякуємо!
