У браїлівському санктуарії Ісуса Назарянського відбулась ХХІ дієцезіальна ніч чування, яка тут традиційно розпочинається ввечері дня свята Переображення Господнього і закінчується рано вранці наступного дня, на який припадає спомин св. Каетана.
Тема цьогорічної молитовної зустрічі — «До Твого милосердя прибігаємо». Щоб узяти в ній участь, до Браїлова приїхало близько 200 вірян із різних парафій: як Кам’янець-Подільської дієцезії, так і з‑поза її меж.
«Дуже люблю приїжджати сюди і завжди це роблю, коли є нагода, — каже п. Неля Цецюрська з м. Бара. — Моя бабуся Ганна, 1902 року народження, ходили сюди пішки. Вона розповідала про чудеса, пов’язані з чудотворною статуєю Ісуса Назарянського. Двоє моїх двоюрідних братів стали священниками: це єпископ Леон Малий і о. Петро Малий. І один, і другий деякий час працювали в цій парафії. Отже, з цим місцем мене багато що пов’язує. Зі мною тут моя знайома, Любов Гуцол: вона приїхала, щоб отримати ту духовну силу, яка допомогла би їй переживати трагічні події, що сталися в її сім’ї».
Неля Цецюрська і Любов Гуцол
Алла Курнас приїхала з Вінниці з чоловіком Григорієм, донькою Наталією і 12‑річним онуком Кирилом. «Ми завжди, — каже вона, — коли є можливість, намагаємось відвідувати відпустові урочистості. А тим більше тепер, коли мій зять на війні. Проситимемо в молитві про наше особисте навернення, про навернення нашого народу, про дар покаяння для наших ворогів».
Алла Курнас з онуком
«У мене тут неподалік дача, — сказала вінничанка Ірина Шелестовська, — тому на цьому святкуванні я буваю щороку. І саме тому я щороку беру відпустку в серпні. Тут я завжди відчуваю глибокий спокій, і тепер навіть уявити не можу, щоб не бути тут на свято Преображення». Пані Ірина поділилася свідченням про те, як колись просила Ісуса Назарянського про здоров’я для себе, — і біль, який її мучив, зник несподівано для неї самої.
Ірина Шелестовська
Звісно, разом із приїжджими святкували Преображення й місцеві парафіяни.
«Це велика радість для душі, — каже п. Климентина Коліберова, — віддати цю ніч Богу. А для нас, браїлівчан, це ще й гордість за наш санктуарій. І ми хочемо, щоб сюди приїжджало якомога більше людей, щоб вони зцілювались тут духовно й фізично».
«Три роки тому, — ділиться думками Віталій Казьмеришин, — у нас в парафії утворилась Рада Лицарів Колумба. І це для нас дуже важливо: організовувати чоловіків навколо храму і допомагати священнику в різних справах: організації різних заходів, виконанні тієї чи іншої фізичної праці».
Климентина Коліберова, Олександр Грабовський, Віталій Казьмеришин
«У спільноті, — каже Великий Лицар Колумба браїлівської парафії Олександр Грабовський, — чоловік має змогу розкритися, набути впевненості в собі. Адже нам тепер важко уявити, щоб чоловік-католик у себе на роботі витягнув Розарій і почав молитися. Спільнота, відчуття, що ти не самотній, допомагає долати цей страх. І тільки так можна обстоювати спільні для нас цінності».
Початком чування — що також традиційно — стала спільна молитва Розарію.
Святу Месу зі свята Переображення очолив єпископ-емерит Броніслав Бернацький.
«Для мене, — сказав для CREDO Його Преосвященство, — свято Переображення має особливе значення, і ось чому. У 1988 році я докладав зусиль для створення тут, у Браїлові, римо-католицької парафії. Влада тоді переслідувала віруючих, чинила всілякі перепони, залякували. Але я поїхав до Польщі і там на Ясній Горі молився перед чудотворним образом Матері Божої Ченстоховської в намірі, щоб у Браїлові відкрилась парафія і щоб на свято Переображення тут можна було відправити перший відпуст. Я приїхав із Польщі, і дві жінки привозять мені довідку від уповноваженого у справах релігій, що парафія зареєстрована і я можу відправити Службу Божу. Храм, ясна річ, нам тоді не повернули — храми тоді не повертали. Каплицю на цвинтарі не повернули також. Але одна пані прийняла парафію до себе до хати. Образ Ісуса Милосердного, який ми привезли зі Жмеринки, в її будинок не вміщався. Ми поставили його перед будинком, і люди заповнили не тільки все подвір’я, але й стояли на вулиці. Багато хто себе запитував: ‘Що це тут має бути?’ Я відправив Службу Божу на дворі, довелося дуже голосно говорити — мікрофону в нас не було. І коли після Служби люди вийшли з подвір’я, я подивився на город і побачив: де була посаджена картопля — від неї і сліду не залишилось. Все зрівняли з землею, перетоптали. Господиня цього будинку каже: ‘Нічого! Без картоплі я якось житиму, але добре, що тут у нас є парафія, що тут відбулась Служба’. Таке було тоді свято Переображення. А в духовному значенні це, як ми чули в літургійних читаннях, що коли з неба залунав голос ‘це є Мій улюблений Син, якого Я вподобав; Його слухайте!», Ісус переобразився і показав своїм учням та усьому світу, яку Він має славу в Отця Небесного. І щоби зміцнити своїх учнів — адже вони були людьми, у щось вірили, а в щось не до кінця, — Він переобразився перед ними. Також і ми в часі повинні переображувати себе, а сьогоднішнє свято нам про це нагадує. Це не на рік і не на два: переображувати себе потрібно все життя, щоб заслужити Божу любов у Царстві Божому».
Перед початком Святої Меси настоятель браїлівського санктуарію о. Юзеф Кшишиха MS сказав: «Цього року ми роздумуємо про Боже милосердя — те милосердя, яке можемо отримати у Ісуса Назарянського. […] Нехай наша спільна молитва допоможе нам у тому, щоб ми повертались до своїх домів сильнішими. Молитва особливо потрібна тепер, у час війни. Ми бачимо в останні роки, яка є велика атака на людину: раніше COVID, тепер війна. І можемо з різних сторін почути, що не треба приходити до храму, не треба нам зустрічатися, не треба допомагати. Але бачимо, що все це — недобра дорога. Добра дорога — це йти до Бога і просити Його про спасіння для нас, для наших сімей, для нашої Батьківщини, особливо в час війни, щоб якнайшвидше настала перемога й ті, хто нас захищають, повернулися до нас здоровими і щасливими».
«Сьогодні, — сказав, починаючи відправу, єпископ Бернацький, — ми зібрались у цій святині, яка може засвідчити і про добре, і про зле. Добре — коли вона будувалася, зле — коли настала пора атеїзму і цю святиню закрили. Здавалося, що це вже кінець; але Господнє Провидіння зробило інакше. Настав час, і ця святиня знову відкрилася для вірних. І ми, як наочні свідки, починаємо відновлювати цей санктуарій, до якого наші батьки, діди, прадіди колись приходили пішки. Тут вони молилися, тут вони благали Бога. […] Сьогодні ми так потребуємо братньої любові в нашій країні, миру і спокою для нашої держави. Тому молімося і жертвуймо нашу молитву, щоб Господь обороняв нашу державу, обороняв тих, хто сьогодні обороняє кордони нашої країни: може, невиспані, може, напівголодні, може, смерть заглядає їм в очі — але вони нас обороняють, щоб ми тут могли спокійно молитися і прославляти Господа Бога. Нехай Господь явить своє милосердя вам і всій Україні».
Проголошуючи проповідь, настоятель парафії св. Альберта Хмельовського в с. Плебанівці (Вінницька обл.) о. Петро Гідзіль розповів історію санктуарію Переображення Господнього на горі Тавор, збудованого майже століття тому, 1924 року. Священник розповів про чотири мозаїки у цьому храмі. Перша зображує Різдво: Бог стає людиною, стає творінням — що, за словами проповідника, є «упокоренням, але Бог це робить в ім’я любові». Друга — встановлення Євхаристії: Бог приймає вигляд хліба, що також є упокоренням для Ісуса Христа. Але Він це робить, тому що любить, тому що хоче залишитися з людьми. Третя мозаїка показує Ісуса на Хресті: «Бог дав себе так принизити, тому що любить». Четверта мозаїка показує Воскресіння, яке настало після всіх тих «переображень», які Господь Ісус мав тут, у земному житті.
«До цього Переображення, — сказав о. Петро, — ми всі прямуємо; але щоб дійти до нього, ми повинні переображуватися тут, на землі. […] Щоб бути з Господом у Царстві світла, ми повинні докласти чимало зусиль до свого внутрішнього переображення».
Засобами такого переображення він назвав молитву, яку порівняв зі зброєю, та наголосив, що вона повинна бути систематичною, а не «коли відчуваю потребу». Отець рекомендував «віддавати Богу в молитві перші хвилини ранку» і сказав про необхідність зосередження в молитві, щоб «думки відповідали» словам. Сповідь «відкриває дорогу до найціннішого — Святого Причастя», а щоб воно діяло і змінювало життя, його потрібно приймати «з вірою і любов’ю». Боже Слово, без слухання якого — і без роздумів над яким — неможливо преобразитися, і яке неможливо зрозуміти без Святого Духа, якщо читати його тільки щоби щось запам’ятати і при нагоді процитувати.
На закінчення проповіді о. Петро сказав, що внутрішнє переображення — це «не праця будівельника», яка закінчується із закінченням будівництва, а «праця садівника», яку потрібно робити постійно і яка не закінчується ніколи.
Зібрані на Літургії звернулись до Небесного Отця з молитвами за Святішого Отця, щоб йому вдалося «переобразити ставлення сучасного світу до християнських цінностей»; за Україну, щоб для нашого народу настав «час перемоги та перемін на краще»; за мир в усьому світі, щоб ніколи більше не була застосована ядерна зброя; за проповідників і місіонерів, щоб «героїчний приклад апостолів надихав їх на ревне служіння Господу Богу та людям»; за померлих братів і сестер та за всіх присутніх у храмі.
Дари до вівтаря несли члени родин загиблих воїнів-браїлівчан Ярослава Терземана й Антона Ротара, та Дмитра Оріховського і Павла Маселюка з Мурафи.
На завершення Меси єпископ Броніслав Бернацький звернувся до молоді, нагадавши слова Папи Франциска, сказані на СДМ у Лісабоні: молодь — майбутнє Христової Церкви. Його Преосвященство поділився спогадами про те, що відбувалося в браїлівському храмі в часи панування атеїзму, і побажав молоді, щоби Хресна Дорога нагадала їм: якщо «Ісус, вмираючи на хресті заради нашого спасіння, полюбив нас такими, які ми є, то ми повинні не залишити Його і намагатися бути в житті місіонерами ХХІ століття, які би змогли поступово навертати до віри когось серед своїх товаришів».
«На чуванні в Браїлові я вже вдев’яте, — каже хмельничанин Антон Ящишин, — і кожного разу бачу й чую щось нове. Цього разу мене найбільше зворушили слова єпископа Броніслава, якими він дуже виразно показав зв’язок того, про що читаємо у Святому Письмі, з реаліями нашого сьогодення».
Хресна Дорога, через неможливість провести її вулицями міста в умовах воєнного стану, була проведена так: перші два стояння — біля храму, а потім усі в мовчанні пройшли на цвинтар, де продовжили молебень.
ІІІ стояння було біля каплиці, яка служила браїлівським католикам парафіяльним храмом після того, як 180 років тому російська влада відібрала браїлівський монастир і передала його православним; ІV — біля братської могили, в якій поховані польські воїни, що 103 роки тому загинули у війні з більшовиками; VІ — біля могил двох жінок-католичок, де браїлівські парафіяни збиралися для спільної молитви в радянські часи, коли безбожна влада відібрала в них і храм, і каплицю на цвинтарі.
Молитвою ХІ стояння — «Ісуса прибито до хреста» — учасники Хресної Дороги молилися біля могил загиблих воїнів Антона Ротара і Ярослава Терземана.
«Від нас — від нашого життя і нашої молитви, — сказав на цьому стоянні о. Юзеф Кшишиха, — залежить, щоб жертва їхнього життя, яку вони принесли за нас, не була даремною».
Віршовані роздуми цієї Хресної Дороги (як і минулорічної), що їх на кожному стоянні читали Олександр Грабовський і Марія Павлюк, склала мати загиблого Ярослава п. Яніна Терземан.
«На мене, — сказала с. Рената Каня CSFN, яка нині працює у Гнівані, — справляє враження, що, попри війну, на це свято приїхало досить багато людей — хоч і не так багато, як минулими роками; що серед них є молодь і діти; що вони брали участь у Хресній Дорозі. Але найбільше враження справили віршовані роздуми стоянь Хресної Дороги: вони дуже точно показують ситуацію, яку нині переживає Україна».
Ніч чування після півночі продовжила вотивна Меса до св. Каетана, яку очолив настоятель парафії Матері Божої Святого Розарію в Тульчині (Вінницька обл.) о. Петро Фурман. Проповідь, як і в першій Месі, проголосив о. Петро Гідзіль.
«Коли триває війна, — сказав він, — важко говорити про милосердя. Цей рік єпископат проголосив Роком Милосердя, але останні півтора року — страшний час для нашої Батьківщини. Подібне до того, що переживаємо ми тепер, пам’ятають хіба що ті — а їх залишилось дуже мало, — хто пережив ІІ Світову війну. Чи може страждання бути милосердям?»
Далі проповідник навів два фрагменти з Євангелія: коли мати Йоана і Якова просила Ісуса, щоб її сини сіли праворуч і ліворуч від Нього в Його Царстві, та коли Ісус молиться в Гетсиманському саду, і продовжив: «Ісус питає Йоана і Якова, чи спроможні вони випити Його чашу. Вони кажуть: так. Заради Царства вони готові випити будь-яку чашу. А це та сама чашу, яку Ісус у Гетсиманському саду просить Отця віддалити від Нього! Нині Україна просить віддалити від неї чашу війни. І не тільки Україна: за Україну нині моляться багато людей в усьому світі. Але війна триває…»
Отець Петро навів слова св. Фаустини Ковальської, що ангели заздрять людям з приводу двох речей: Святого Причастя і страждань. «Це здається незрозумілим — заздрити тому, чого кожен прагне уникнути. Але ангели, мабуть, краще нас знають цінність страждань, і тому заздрять людям. Страждання — це таємниця. Сьогодні чування завершиться помазанням очей олією св. Каєтана. Скільком із вас це допомогло від хвороб очей? (Руки піднесли троє). Але ж охочих оздоровитися серед вас було набагато більше. Ісус не прийшов знищити страждання. Він воскрешав мертвих — але вмирало набагато більше, ніж Він воскресив. Він зцілював хворих — але хворіло більше, ніж Він зцілив. Ісус і сам просив Небесного Отця віддалити від Нього чашу страждань, але Йому довелось її випити. І найбільше, що Він зробив для людства, Він зробив тоді, коли був прибитий до хреста. Отже, якщо хочеш бути ближче до Бога — мусиш випити цю чашу. […] Інколи можна почути запитання: чи не було іншого способу спасти людство? А я питаю сьогодні: чи є інший спосіб здобути свободу України? Є один спосіб: смерті й крові. Так і для кожної людини є тільки один спосіб спастися: взяти свій хрест і зректися самого себе. І Бог не забере хрест, бо, забравши хрест, Він забрав би спасіння. В цьому і проявляється Його милосердя».
На закінчення проповіді о. Петро застеріг від спокуси думати щось на кшталт «якщо так, то нема чого просити Бога про полегшення страждань». «Просити, — сказав він, — потрібно, і Бог дасть: якщо це відповідає Його волі, якщо це потрібно, якщо це не зашкодить спасінню. Але якщо не дає — не нарікати, бо коли починаємо нарікати — тоді ми починаємо нести наш хрест самі, а самим нам його не знести».
По закінченні Святої Меси учасники чування молились перед виставленими Пресвятими Дарами. Музичний супровід адорації, як і всієї ночі чування, здійснював парафіяльний гурт із Мурафи. На завершення адорації о. Юзеф Кшишиха, обходячи храмове приміщення, благословив кожного з присутніх Пресвятими Дарами.
Нічне чування закінчилася молитвою Літанії до св. Каєтана та обрядом благословення олії, названої його іменем.
Фото автора
фінансово.
Щиро дякуємо!
