Як католицька жінка покоління міленіалів, що живе серед суєти мирського життя, я часто стикаюся з проблемою сприйняття Божого голосу посеред довколишньої какофонії.
Правду кажучи, іноді мені здається, ніби у моїх вухах гримлять дзвінкі мелодії рок-концерту, і мене постійно бомбардує безперервний ажіотаж у медіа щодо тем, яким надають перевагу новинні ЗМІ, і які постійно повторюються.
Протягом життя нас постійно охоплює неймовірна кількість дисонансу. Як ми, миряни, що живуть у світі, можемо мати спокій у своїй внутрішній святині, коли наше повсякдення наповнене постійним галасом?
Вирішення цієї дилеми полягає у молитві та проведенні часу наодинці з Богом, особливо у присутності Євхаристійного Господа. Можемо поглянути на нашу Пресвяту Матір, яка завжди розмірковувала про все у своєму серці. Богоматір була справжньою споглядальницею. Коли ми сидимо перед Пресвятими Дарами, поклоняючись Ісусу Христу, і дивимося у Його Євхаристійне Обличчя, варто знати, що саме Марія першою перебувала в адорації перед Господом. Молитва — це інтимний діалог, глибокий обмін прихильністю між Богом і людством. Саме у тиші ми можемо розмовляти з Богом і розмірковувати про все у своєму серці, як це робила Марія, що ми бачимо у різних уривках Святого Письма, як-от у Євангелії від Луки:
«І коли ангели знялись від них на небо, пастухи один до одного заговорили: “Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам”. І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах. Побачивши його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп’ятко; і всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали. Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк 2, 15-19).
Слова не є необхідною умовою інтимної розмови з Богом. Саме завдяки мовчазній молитві ми знаходимо втіху, бо відпочинок у Ньому змушує галас світу зникнути, залишивши у найпотаємніших глибинах наших сердець лише Христа. Подібно до Пресвятої Богородиці, ми можемо запросити Христа постійно мешкати у наших серцях, де Його любов випромінюється з самого нашого єства, дозволяючи насолоджуватися Його близькістю.
Прагнення святості — це покликання кожного з нас, у будь-якому життєвому стані, священницькому, богопосвяченому чи мирському. Наша кінцева мета — це досягнення досконалої єдності з Богом, тож необхідно підготувати свої серця, щоб завжди щиро Його вітати. Усуваючи дисонанс, що лунає глибоко у нашій душі, ми створюємо простір для Бога — те, що має бути лише для Нього. Марія була переповнена любов’ю до Бога, і ми у своїй людяності повинні прагнути збільшувати свою любов до Бога, незважаючи на свою занепалу людську природу.
Найефективніший спосіб зберегти внутрішній спокій — це приділяти час спілкуванню з Господом у молитві, особливо під час євхаристійної адорації. Катехизм Католицької Церкви цитує святого Йоана Павла ІІ:
«Церква і люди дуже потребують євхаристійного культу. Ісус нас очікує в цьому таїнстві любові. Не шкодуймо часу, щоб піти зустріти Його в поклонінні, у спогляданні, повному віри і готовому до спокутування за тяжкі провини і злочини світу. Нехай наша адорація буде невичерпна» (ККЦ, 1380).
Коли наші серця стають схожими на святиню, тоді ця тиша дарує вічний мир і спокій, навіть серед хаосу та потрясінь світу. Саме в цьому священному просторі Ісус і наші душі обіймаються, щораз міцніше переплітаючись в історії вічної любові.
Переклад CREDO за: Крістіна М. Соррентіно, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
