Про життя парафії під час війни, своє капеланство та волонтерство в ефірі CREDO розповів о. Микола Лучинський, настоятель парафії Христа Царя Всесвіту у Хмельницькому – однієї з найбільших римо-католицьких парафій в Україні.
Отець виконує не тільки священицьке служіння та адміністративні функції, а є військовим капеланом і волонтером, очолює Духовну раду м. Хмельницького, модерує кілька християнських спільнот. На початку війни парафіяльний храм став притулком для багатьох переселенців та біженців, а сьогодні це бомбосховище у дії та хаб для гуманітарної допомоги.
Про життя ввіреної йому парафії під час війни о. Микола розповідає так: «Допомога, волонтерство чи служіння нашої парафії — це не просто дати, але також заохотити інших, показати приклад, як можна сьогодні бути свідомим християнином, свідомим українцем. Від початку війни парафіяни пропонували свою допомогу, щоб у будь-який спосіб послужити». Отець зауважує, що відкрита війна змінила багатьох людей: одних відкрила на допомогу, інші стали пасивними. На початку активних воєнних дій люди бігли до церкви молитися, шукали підтримки. «Але важливо бігти з серцем, для того, щоб Господь насправді щось змінив у нашому житті», – наголошує отець. Бо, не відчуваючи загрози, люди з часом повернулись до буденного життя. А є такі, хто усвідомив нові цінності: цінність іншої особи, цінність життя, часу.
Коли почалася повномасштабна війна, о. Микола заснував при парафії штаб допомоги. «В семінарії нас не готували, що буде віна. Але життєві ситуації та досвід, або те, що з’являється на нашій життєвій дорозі, примушує нас приймати рішення. Я вирішив служити і допомагати, оскільки вже від 2016 року бачив фронт, бачив, як живуть там наші військові і як нам потрібно боротися, щоб ‘рускій мір’ не прийшов сюди», – каже священник. Діяльність штабу він поділив на три сфери: мілітарну – зосереджену на допомозі військовим; медичну, що полягала в сортуванні та видачі медикаментів; і сферу роботи з біженцями та гуманітарною допомогою, прибирання, прання тощо. В цьому активно допомагали миряни, які від початку пропонували свою допомогу та серйозно включились у роботу. Вони утворили волонтерську групу «Воїни Гедеона», і «вона разом із Християнською службою порятунку стали міцним кулаком», – продовжує настоятель. «Сьогодні можна відзначити служіння спільноти Лицарів Колумба. Це дуже добрий та важливий приклад, що Лицарі Колумба та їхні родини постійно й систематично допомагають людям», – підкреслює душпастир.
На думку отця Миколи – окрім фізичної допомоги, також важливо побачити, яким плідним і необхідним зараз є Боже слово, та не забувати про свою душу. «Потрібно мати душевний спокій та духовну силу для боротьби», – наголошує отець: «Якщо ми втратимо цей духовний мир і не будемо мати ресурсу, то надалі не зможемо нічого зробити». Успіх і запорука нашої перемоги в тому, що ми є з Богом.
Від 2016 року отець Микола як капелан безустанно їздить на фронт до наших захисників. «Капелан – це людина, якій довіряють, на яку покладають свої надії, яка триває в молитві, коли йде бій. Капелан допомагає в духовному житті військового», – продовжує розмову о. Микола: «Військові мають багато проблем і труднощів, про які не можуть сказати своїм побратимам чи рідним, і дуже часто військовий капелан стає співрозмовником і другом, який готовий його вислухати». Отець згадує, що коли починав своє капеланство, то вчився «на ходу». Сьогодні, щоби стати капеланом у ЗСУ, потрібна відповідна освіта. Проте коли йдеться про римо-католицьких священників, то є проблема, оскільки дипломи католицьких семінарій Україна не визнає.
Під час нещодавньої поїздки на фронт отець Микола об’їхав велику територію від Краматорська до Запоріжжя. Він зазначає, що важливою є вже сама присутність і зустріч із нашими захисниками. Він передав прапор, який підписували діти, і це дуже зворушило воїнів. «Вразила відповідальність і жертовність наших хлопців», – зазначає отець. До прикладу, один командир, який уже два роки каже: він розуміє, що має бути тут, на фронті, щоб не було прориву. «Це свідчить про велику відповідальність і патріотизм», – підсумовує капелан.
«Має бути бажання щирого, відкритого серця, без жодної користі», – так відгукується о. Микола про волонтерство. Є багато волонтерських організацій, які можуть прийняти до своєї волонтерської групи або скерувати до того, хто потребує, або підказати, як допомагати іншим. Звісно, все залежить від того, що людина може і хоче робити. І важливо, щоб людина була там, де знайде друзів, оскільки «волонтерство – це душа і, можна сказати, мистецтво». Отець каже, що робота з наказу не приносить такої користі, як коли людина вкладе душу.
Отець Микола Лучинський також прокоментував нещодавні слова Папи Франциска з промови до учасників Всеросійського дня католицької молоді. Зокрема, він зауважив, що Папа не мав конкретного бажання похвалити росіян або схвалити війну. «Тому що насправді всі знають і бачать, що росія вбиває дітей та беззбройних людей. Що це не тільки війна за територію, це війна за людські душі; це демонська війна. Християнам потрібно підійти до цього дуже виважено, потрібно мати мир у серці і бажання, щоби правда перемогла, щоб не розколоти суспільство та Церкву», – вказує він. Важливою є думка єпископів України, священників українських парафій, які не погоджуються з такою позицією, а «зло потрібно називати на ім’я і воно має бути покаране».
Євген Назаренко
фінансово.
Щиро дякуємо!
