У Тиврові відбувся V Всеукраїнський день пам’яті постраждалих за віру у ХХ столітті
«Вшановуючи тих, хто віддав своє життя за віру, хочемо віддати шану і тим, хто сьогодні боронить праведність, нашу віру і нашу гідність», — ці слова сказав настоятель Делегатури Місіонерів Облатів Непорочної Марії в Україні о. Віталій Подолян ОМІ на початку св. Меси, яка була відправлена 2 вересня в храмі св. Архангела Михаїла в смт. Тиврів, що на Вінниччині. Вже п’ять років поспіль тут в першу суботу вересня відбуваються головні заходи Всеукраїнського дня молитовної пам’яті постраждалих за віру у ХХ столітті, встановленого рішенням Конференції єпископів РКЦ України у 2019 році. Місцем проведення Дня пам’яті обрано саме цей храм, де зусиллями отців-облатів було створено Меморіал на честь мучеників за віру ХХ століття в Україні, урочисто освячений 1 вересня 2018 року. А 5 вересня 2020 року тиврівський храм було проголошено санктуарієм Пресвятої Божої Матері Тиврівської та мучеників за віру.
Цьогоріч, щоб вшанувати пам’ять тих, хто у страшні часи масових репресій і жорстоких переслідувань засвідчив свою відданість Христу і Його Церкві, віддавши життя за свою віру, до Тиврова, попри труднощі, пов’язані з війною, з’їхались більше ніж 70 вірян з багатьох парафій Кам’янець-Подільської дієцезії, а також з Житомира і Києва.
«Тоді, у 1920-30-ті роки, люди мали тверду віру і тому її не зрікались, навіть коли за це доводилось платити життям, — сказала пані Вікторія Третьякова, котра приїхала з Браїлова з правнуком Богданом. — Хочеться щоб таку віру мали і ми самі, і наші нащадки. Тому я і приїжджаю сюди молитись за це і просити заступництва тих, чию пам’ять ми вшановуємо».
Урочисту Месу очолив єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії Ян Собіло, з ним співслужили ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський, о. Віталій Подолян ОМІ та численна група священників з різних парафій.
«Сьогоднішня подія, наша молитовна зустріч, — сказав для CREDO владика Ян, — має велике значення не тільки для нас — тих, які тут зібрались, не тільки для України, а й для усіх країн колишнього Радянського Союзу. Це, що ми переживаємо на цій зустрічі, дає нам свободу — адже на прикладі мучеників ХХ століття ми бачимо перемогу Бога над смертю. Тому і в цей важкий час — час війни, ми не втрачаємо надію, що усе, що тепер відбувається, закінчиться перемогою Бога в Україні і в світі. Нині триває війна за цивілізацію, за перемогу справедливості і миру. І ми, маючи перед очима приклад відваги і мужності свідків віри, яких сьогодні вшановуємо, можемо без страху дивитись у майбутнє. Ісус переміг, переможе й Україна. Наше завдання — це особисте навернення, глибока молитва і піст в намірі того, щоб війна якнайшвидше закінчилась».
Перед Месою учасники заходу молились Розарій перед виставленими Пресвятими Дарами. Проголошуючи роздуми над І таємницею Радісної частини, де Діва Марія сказала «Ось я, слугиня Господня», єпископ Леон Дубравський заохотив задати собі питання: «Чий я слуга? Чию волю я виконую? Волю Бога, свою чи світу?». У ІІ таємниці Його Преосвященство звернув увагу на те, як Діва Марія вчить нас робити добрі вчинки; у ІІІ, посилаючись на те, що Ісус народився не в палаці, а в убогій стайні, наголосив, що до Господа наближує убогість серця, а «матеріальні речі нікого не спасають»; у ІV — поставив питання батькам: «Чи приводити ви своїх дітей до храму?».V таємницю молилися за тих, хто загубився на дорогах життя, а особливо за покаяння росії, яка «нелюдським диявольським способом хоче знищити нашу країну».
«Тридцять два роки тому, коли Україна стала незалежною, — сказав єпископ Ян Собіло у своїй проповіді, — нам здавалось, що найстрашніше вже минуло. Тепер ми розуміємо, що нам потрібно пережити ще один, останній акорд цієї диявольської системи. Дякуємо Богу за те, що наші воїни і наші вірні дають свідчення того, що вони — Христові. Сьогодні ми можемо сказати: «Боже Отче, дякуємо Тобі за те, що Ти приготував для нас великі благодаті». Тому що після великих випробувань настають великі благодаті».
Його Преосвященство також торкнувся болючої теми слів, сказаних Святішим Отцем Франциском молодим російським католикам. Наголошуючи на тому, що Папа Франциск є Петром наших часів, на котрому «лежить відповідальність за все людство», а з його слів «Святий Дух може вивести добро і для України, і для росії», молитись за навернення якої закликала Діва Марія під час Фатімських об’явлень, владика закликав дивитись не на окремі слова Святішого Отця, а на те, що з 2014 року ніхто зі світових лідерів на представляв Україну на міжнародній арені так, як він, і на ті конкретні справи, які він робить для України: на його постійні молитви за нашу країну, на його заклики до солідарності з українським народом, гуманітарну допомогу і посередництво у визволенні полонених. Його Преосвященство розповів про те, як плакав Святіший Отець, почувши на Всесвітньому дні молоді свідчення дівчини з Запоріжжя, в якої загинув батько.
«Якщо війна закінчиться і світ уникне ядерної катастрофи, — продовжив єпископ Ян, — це буде заслуга Папи». Нинішню ситуацію в світі проповідник охарактеризував як більш загрозливу, ніж в часи Карибської кризи початку 1960-х, і закликав молитися за Папу.
Серед присутніх на св. Месі був священник ПЦУ о. Сергій Серіков — уродженець Тиврова, який нині є настоятелем православної парафії у смт. Шпиків (Вінницька обл.). «Такі зустрічі завжди духовно збагачують, — сказав він, — а сьогодні мене дуже надихнула почута проповідь».
«Те, що переживає наша країна сьогодні, — сказав для CREDO єпископ Леон Дубравський, — це без перебільшення трагедія. Так, трагедія, тому що гинуть невинні люди. Але вони віддають життя з любові: з любові до своєї країни, з любові до своїх родин, з любові до нас, їхніх співвітчизників. І мене більше всього турбує, що деякі ставляться до цього, як до чогось стороннього: «Хтось там вмирає, хтось віддає життя, а мене це не торкається». І це саме страшне: люди, як живуть в нашій країні, не переживають за її долю. Спочатку всі були налякані, а тепер розслабились, стали ні гарячими, ні холодними. Байдужість бо всього — ось що саме страшне. Байдужість до Бога, до віри, до смерті. І тому ця подія, яка відбувається тут, у Тиврові, повинна пробудити людей, торкнувшись їхніх сердець, душі і розуму. Сьогодні ми, українці, повинні носити у своєму серці кожного воїна, кожного загиблого героя, переживати це, молитися. Якщо ми не будемо носити нашу країну в своєму серці, молитися, постити — наші хлопці і далі будуть гинути і гинути. І це ми бачимо вже сьогодні: ми, українці, які живемо тут, в Україні, не хочемо допомогти воїнам які за нас воюють. Чим ми можемо допомогти? Я розумію: зброя, їжа — все це повинна дати держава. Але молитву і піст ми можемо за них пожертвувати. І так ми повинні підтримувати наших захисників і наближати нашу перемогу».
Свого обурення людською байдужістю владика Леон не приховував і тоді, коли звернувся з короткою промовою до учасників урочистості після завершення Божої Служби. Його Преосвященство наполегливо заохочував усіх присутніх щодня молитись усією сім’єю за нашу перемогу, а щоп’ятниці — обмежувати свою їжу хлібом та воді. «Якщо ми хочемо, щоб скоріше закінчилась війна, — сказав він, — нам потрібно мобілізуватись у молитві. Диявол виганяється постом і молитвою. А молячись і постячи усією сім’єю ви передаватимете віру своїм дітям: не словами, а власним прикладом». Владика закликав не нарікати, а бути вдячними Богу за все, що Він дає, навіть за ті речі, які нам здаються елементарними і буденними, а також запросив усіх присутніх взяти участь у Дієцезіальному дні сім’ї, який відбудеться 23 вересня в Летичеві.
По завершенні Меси урочистість, як і у минулі роки, продовжила Хресна Дорога залами меморіалу, кожен з яких є одним стоянням. У роздумах над кожним стоянням, що їх підготував о. Віталій Подолян ОМІ, підкреслювалось, що усі ті злочини безбожного комуністичного режиму, про які розповідає експозиція меморіалу, мають пряме продовження в усіх тих звірствах, які сьогодні чинять на нашій землі російські злочинці. На ІІ стоянні учасники Хресної Дороги молились за тих, хто найбільше страждає від війни; на ІІІ — за сім’ї розділені війною, щоб вони якнайскоріше змогли об’єднатися і дарувати одне одному взаємну любов, а Україні — «багато шляхетних громадян»; на ІV — за дітей, які страждають від війни, щоби «пролита кров випросила для них святе і безгрішне майбутнє»; на V — за воїнів і капеланів; на VІ — за визволення полонених; на VІІ — за повернення депортованих; на VІІІ — за визволення російського народу з неволі заздрості і ненависті; на Х — за волонтерів, щоб в їхньому служіння люди бачили приклад жертовності; на ХІ — за всіх загиблих від рук російських злочинців у минулому і нинішньому столітті; на ХІІ — за загиблих воїнів, особливо за тих, хто мали можливість легально виїхати за кордон і почати там нове життя, але пішли захищати Батьківщину зі зброєю в руках; на ХІІІ — за добродіїв і жертводавців тиврівського санктуарія.
Серед тих, хто приїхали до Тиврова, були жінки зі спільноти «Матері в молитві» з житомирської парафії св. Яна з Дуклі. Спільноти цього екуменічного молитовного руху матерів, що виник у Великій Британії у 1995 році, нині є більш ніж у ста країнах світу. В Україні їх найбільше у греко-католицьких парафіях Закарпаття. «Пережите тут, коли ми єднались у спільній молитві, — сказала одна з членкінь спільноти, п. Марія Пасічник, — допомогло мені переосмислити багато речей, і тепер я ще більше вдячна тим, хто нас захищає».
«Тут, особливо коли говорив єпископ Леон, — додала інша, п. Алла Парамзіна, — здавалось, що над нами розтягнувся купол Божої благодаті».
Хресну Дорогу завершила молитва «Ангел Господній …». Перед тим, як уділити благословення, єпископ Леон Дубравський заохотив відвідувати Меморіал разом зі своїми родичами, друзями і знайомими, а священників — разом зі своїми парафіянами.
фінансово.
Щиро дякуємо!
