Чому віра у чистилище — це радість для католика?

На жаль, є католики, які не вірять у чистилище. На щастя, Церква досі навчає, що чистилище реальне.

Чому? Тому що Католицька Церква вірить в освячувальну благодать Ісуса Христа, у реальність Божої справедливості й милосердя, а також у те, що у людини є дві опції вічності: рай і пекло.

Але чому «на щастя»? Тому що чистилище, — якщо правильно його розуміти, — це дія Божої милості й благодаті, а також прояв Його любові. Звичайно, є багато непорозумінь і неправильних уявлень про чистилище. Іноді його представляють рівноцінним раю чи пеклу. Однак чистилище — це не кінцевий пункт призначення, а радше стан підготовки до небесного місця призначення. Дехто вважає, що чистилище — це «другий шанс», так, ніби після смерті перед нами з’явиться знак «Пекло — ліворуч, рай — праворуч». Але після смерті буде суд, який означає, що наш вибір вже зроблено по цей бік могили.

Так само чистилище не є частиною пекла. Так, у чистилищі є страждання, але це радісні страждання тих, хто повністю очищується від усякої скверни, щоб увійти у Божу присутність. Це кардинально відрізняється від пекельних мук.

Той, хто вважає, ніби чистилище якось відокремлене від Божої роботи, помиляється. Сама назва чистилища походить від латинського слова «purgatorium», що означає «очищення». Це має поставити перед нами питання: хто очищується? Ким? З якої причини?

Видатний богослов Ганс Урс фон Бальтазар писав: «Бог — це фінал усього творіння. Здобутий, Він — рай; втрачений, Він — пекло; коли Він досліджує, Він — суд; коли очищує, Він — чистилище». Зрештою, все це про Бога. І до цього належить чистилище, що існує з єдиною метою: повне і довершене спілкування з Богом на небі. Отже, це божественне очищення слід розглядати у межах великої картини того, чого Церква навчає про останні речі: смерть, суд, пекло, рай.

Читайте також: 7 речей про смерть, суд, рай і пекло, які повинен знати кожен католик

Не всі праведні повністю вільні від недосконалостей і менших (або легких) гріхів. Коли праведники помирають, вони потрапляють на небо. Але якщо вони ще не повністю святі, вони потребують подальшого освячення і тому прямують до місця, яке Клайв Льюїс називав «божественною вбиральнею».

Катехизм навчає: «Ті, що вмирають у ласці й приязні Божій, але ще недосконало очищені, хоча мають запевнення про своє вічне спасіння, після смерті переходять очищення, щоб здобути святість, необхідну для входження до небесної радості. Це остаточне очищення вибраних Церква називає Чистилищем, яке цілковито відрізняється від кари проклятих» (ККЦ 1030-1031).

Хоча слова «чистилище» немає у Святому Письмі, його ідея, безперечно, там присутня (так само, як у Святому Письмі немає слова «Трійця», хоча воно цілком відповідає Писанню).

В уривку про добрі справи апостол Павло писав: «Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, — кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно.» (1Кор 3, 12-13). У деяких випадках чиєсь діло згорить, і людина «зазнає шкоди», однак сама людина «спасеться, але наче крізь вогонь». Містики називають це «вогнем любові».

«Бог наш — вогонь, що пожирає» (Євр 12, 29); Його божественна любов мучить тих, хто відкидає Його, але вдосконалює тих, хто смиренно приймає Його. Цей стан очищення між смертю й небом і є чистилищем.

Переклад CREDO за: Карл Е. Олсон, Simply Catholic