Серед багатьох міфів про «темне» Середньовіччя великою популярністю користується міф про те, нібито середньовічна жінка була безправною власністю чоловіка, позбавленою права голосу і доступу до будь-яких справ, крім народження дітей та роботи по господарству.
Однак насправді у Середньовіччі не бракувало жінок-представниць різних станів, які займалися історією, теологією і письменством (як Анна Комніна), мистецтвом і природничими науками (як Гільдеґарда Бінґенська, Учителька Церкви) або навіть військовою справою (як свята Жанна д’Арк).
Ось п’ять жінок, — можливо, не таких відомих у наш час, як Орлеанська Діва, але не менш відважних, — які у важкі часи не боялися брати зброю до рук або навіть командувати військом.
1.Матильда Каносська (1046-1115)
Матильда, маркграфиня Тоскани, відома як Велика Графиня, була палкою прихильницею Папи Григорія VII у суперечці про інвеституру (протиборстві між імператором Генріхом IV і Папою за право призначати єпископів). Саме до її замку у Каноссі імператор приходив на покаяння перед Папою, що породило крилатий вислів «ходіння у Каноссу». Чоловік Матильди, маркграф Боніфацій, був наймогутнішим серед князів Північної Італії, а вона сама увійшла в історію як незламна воєначальниця. Вона особисто керувала численними кампаніями проти імператора Генріха, і один із сучасників написав про неї так: «Відважна і постійно пильна, вона наганяла жах на нечестивих. Вона могутньо вела жорстокі битви з королем. Вона терпіла тридцять років, борючись і вдень і вночі, щоб приборкати бурі у королівстві».
2.Ізабелла Кастильська (1451-1504)
Ізабелла Кастильська, Слугиня Божа з 1974 року, та її чоловік, король Фердинанд Арагонський, своїм шлюбом поєднали правлячі династії Кастилії та Арагону, заклавши підвалини сучасної Іспанії. У 1496 році подружжя отримало спільний титул Католицьких Королів, що ознаменувало успішне завершення Реконкісти.
Однією з причин успіху, ймовірно, було те, що коли справа стосувалася війни, королівське подружжя демонструвало ефективний розподіл обов’язків. Поки король Фердинанд брав на себе командування військами на полі бою, королева Ізабелла займалася військовою адміністрацією. У разі потреби вона особисто з’являлася серед військ: наприклад, на останніх етапах облоги королева приходила до своїх воїнів, сама при зброї та в обладунках, щоб згуртувати війська, зміцнити їхній бойовий дух і роздати потрібні вказівки. Бувало й так, що Ізабелла навіть брала на себе командування арміями на полі і керувала облогами, які виявлялися успішними.
3.Жанна Ашетт або Жанна Сокира (~1454)
Іноді достатньо одного вчинку, щоби назавжди закарбуватися в історії. Саме так сталося з Жанною, мешканкою французького міста Бове, під час франко-бургундської війни. У 1472 році Карл Сміливий, герцог Бургундії, захопив передмістя Бове і привів під стіни міста багатотисячну армію, протистояти якій мав лише гарнізон із 300 солдатів. Справа здавалася безнадійною, однак несподівано хід подій вдалося переламати 16-річній Жанні. Коли один із бургундців видряпався на кріпосну стіну і встановив там свій штандарт, дівчина схопила сокиру і зарубала його, після чого викинула вороже знамено у рів за стіною. Це надало моральних сил виснаженим захисникам Бове, до яких на той час вже долучилися навіть жінки і діти. Облога тривала 25 днів, однак зрештою війську Карла Сміливого довелося відступити, так і не завоювавши непокірного міста. На знак вдячності король Людовик ХІ знизив містянам податки і розпорядився щороку проводити у місті урочисту процесію на чолі з жінками. Сама ж Жанна, що після цього випадку отримала прізвисько «Сокира» (фр. «Hachette», досл. «сокирка, топірець»), її чоловік та всі їхні майбутні нащадки королівським указом були довічно звільнені від податків.
4.Ізабелла з Конш (1057-1102)
Ізабелла була дружиною Рауля ІІ де Тосні, нормандського аристократа і прапороносця Вільгельма Завойовника. Літописець-сучасник Ордерік Віталіс описував, що у вільний час вона особисто спілкувалася з лицарями у залі для прийомів, вислуховуючи їхні мрії та прагнення. На жаль, у Ізабелли були конфліктні стосунки з її невісткою, Гелевісою з Евре. «Обидві дами, що розпалювали такі запеклі війни, були переконливі, енергійні й вродливі; вони панували над своїми чоловіками і були грозою своїх васалів. Але вони були дуже різними за характером: Гелевіса була розумною і переконливою, однак жорстокою і затятою; Ізабелла ж була щедрою, сміливою та веселою, а отже, милою та гідною поваги».
Суперечка жінок змусила чоловіків зрештою взятися за зброю. Родинний конфлікт забарвився кров’ю і переріс у відкриту війну, під час якої сама Ізабелла надягла обладунки, взяла зброю до рук і приєдналася до своїх лицарів на полі бою. Літописець розповідає, що «вона їхала на війну серед лицарів, озброєна, як лицар; і виявила не меншу відвагу серед лицарів у кольчугах і сержантів», пишномовно порівнюючи її з героїнями античних міфів і царицями амазонок. Невідомо, яку саме роль зіграла Ізабелла у подальших подіях, однак історія свідчить, що зрештою ворогуючі родини досягли мирної угоди.
5.Жанна Фландрська або Полум’яна Жанна (1295-1374)
Герцогиня Фландрська Жанна прославилася як захисниця міста Геннебонт у Бретані під час боротьби з Карлом, графом Блуа. Після того як Карл захопив і ув’язнив чоловіка Жанни, він пішов у наступ на місто у 1342 році, і жінка була змушена очолити його оборону.
Хроніст Жан Фруассар, літописець Столітньої війни, писав про неї так: «Хоробра графиня, що мала чоловіче і левине серце, озброєна і вбрана в обладунки їздила від вулиці до вулиці верхи на бойовому коні, згуртовуючи всіх і скликаючи до оборони. Вона звеліла жінкам і дітям розбирати бруківку і зносити до стін каміння і горщики з вапном, щоб кидати їх у нападників і допомагати оборонцям міста».
Ключовим моментом облоги став момент, коли Жанна тихцем вивела 300 чоловік з Геннебонта і спалила ворожий табір, за що отримала прізвисько «Полум’яна Жанна». Вона стримувала облогу, поки не прибуло англійське підкріплення і не змусило війська Карла відступити.
Читайте також: «Становище зобов’язує»: шляхетні жінки, що стали взірцями святості