Маленькі дівчатка люблять історії про графинь і князівен, принцес і королев, а багато хто зберігає цю любов і в дорослому віці. Гарні сукні й зачіски, вишукані коштовності, величні палаци і розкішні бали — таким є стереотип про аристократичне життя, що сягає корінням казок нашого дитинства.
Але реальність може разюче відрізнятися від блискучої уявної картинки. Життя шляхетних жінок протягом історії було сповнене як важких випробувань, так і серйозних спокус. І хай би як важко було зберегти в тих умовах чистоту серця і міцну віру, — серед них не бракує тих, кого Церква вшановує як святих.
1.Свята Іда з Герцфельда (~775-825)
Хоч історичні джерела не мають єдиної думки щодо точного походження святої Іди, відомо, що вона була споріднена з Каролінгами — династією франкських королів, і виховувалася при дворі Карла Великого. Її родина, вочевидь, користувалася великою прихильністю з боку короля, оскільки той видав Іду заміж за одного зі своїх улюблених лордів на ім’я Еґберт і дав їй величезний посаг. Хоча це був шлюб за домовленістю, як водилося в ті часи серед аристократії, — схоже, він був щасливим. Життєпис святої Іди, зокрема, вказує на важливість сексуальних стосунків у подружжі, які служать відображенням духовної єдності: «У той момент, коли вони з’єднані в одну плоть, у них присутня єдина і подібна дія Святого Духа; коли вони з’єднані в обіймах одне одного у зовнішню, тобто фізичну єдність, ця нероздільна дія Святого Духа розпалює їх сильною внутрішньою любов’ю, спрямованою до небесних реалій».
Разом зі своїм чоловіком Іда збудувала храм у Герцфельді (Вестфалія, регіон сучасної Німеччини). На жаль, невдовзі Еґберт помер і був похований у цій самій святині. Його дружина більше не вийшла заміж; натомість вона розпорядилася збудувати над могилою портик і оселилася в ньому. Решту життя Іда присвятила молитві та вчинкам милосердя. Щодня вона наповнювала велику кам’яну труну їжею, яку роздавала бідним. Сьогодні такий вчинок може здаватися нам ексцентричним; однак для середньовічного менталітету це був дуже промовистий символ, який поєднував у собі такі важливі аспекти християнства, як самозречення, пам’ять про власну смертність і тлінність та необхідність піклуватися про слабших.
День спомину святої Іди — 4 вересня.
2.Свята Беґа
Беґа була ірландською принцесою, жила в часи раннього Середньовіччя. Вона навернулася на християнство і присвятила свою чистоту Ісусові. Коли батьки захотіли видати її заміж за вождя вікінгів, який був сином норвезького короля, Беґа втекла з дому, перетнула Ірландське море й оселилася на узбережжі Камбрії. Її життєпис пише про це так:
«Беґа знайшла собі в густому лісі сховок, чудово пристосований для відлюдного життя. Бажаючи присвятити себе Богові, вона збудувала собі келію в гаю, де довгі роки жила в суворому усамітненні. Згодом до цієї місцевості почали навідуватися пірати. Однак добра свята не боялася ні смерті, ні каліцтва, ні втрати матеріальних благ, яких вона й так не мала (окрім свого браслета); вона боялася лише втрати своєї незайманості — найціннішого скарбу, яким Небо може обдарувати її стать. Згідно з божественним наказом, Беґа покинула це місце, залишивши по собі тільки браслет, щоб у прийдешні століття в цій місцевості могли ставатися численні чудеса як свідчення святості її життя».
Певний час вона перебувала там; однак згодом, побоюючись набігів піратів, перебралася до Нортумбрії, де склала чернечі обітниці, а потім і сама заснувала монастир. Її життєпис містить опис дев’яти чудес, що сталися за її заступництвом, серед яких — Божа кара на мародерів, що намагалися грабувати монастир, розкаяння вбивць, прозріння сліпих і зцілення хворих.
День спомину святої Беґи — 6 вересня (у деяких місцевостях — 31 жовтня).
3.Блаженна Серафіна Сфорца (1434-1478)
Серафіна Сфорца, уроджена Свева да Монтефельтро, прийшла на світ у подружжі Гвідо Антоніо Монтефельтро, графа Урбіно, і Катерини Колонна. Оскільки дівчинка рано осиротіла, нею спершу опікувався старший брат, а після його вбивства — зведений брат, який замінив його в роду графів Урбіно. Приблизно у 12 років вона переїхала до Рима під опіку кардинала Просперо Колонна, її дядька по материнській лінії.
1448 року Свева вийшла заміж за Алессандро Сфорца, лорда Пезаро, який був братом Франческо І Сфорца, герцога Міланського. За деякий час чоловік поїхав, щоби взяти участь у військових походах свого брата, довіривши дружині керувати Пезаро. Вона добре впоралася з цією місією; однак коли Алессандро повернувся додому — а сталося це аж через шість років, — він не оцінив зусиль дружини. За час своєї відсутності він дуже змінився: став розпусним і грубим, почав жорстоко ставитися до Свеви, а згодом і зовсім зрікся її, змусивши вступити до монастиря кларисок. Скорившись його волі, Свева пішла до монастиря, де прийняла чернече ім’я Серафіна, і стала посилено молитися за навернення чоловіка. Господь почув її молитви: за деякий час Алессандро схаменувся і зажадав повернення дружини; однак на той час вона вже склала чернечі обітниці. Після 20-річного чернечого життя її обрали настоятелькою монастиря, а через три роки після цього вона відійшла до Господа. За деякий час після смерті святої Серафіни її могилу відкрили і побачили, що її тіло залишилося нетлінним. У наші дні воно зберігається в катедральному соборі Пезано.
День спомину святої Серафіни — 8 вересня.
4.Свята Катерина з Генуї (1447-1510)
Свята Катерина з Генуї, містичка, авторка численних духовних творів, належала до шляхетної італійської родини Фієскі. Її сім’я була споріднена з тодішніми папами, а її батько отримав посаду віцекороля Неаполя.
У 13 років Катерина відчула бажання вступити у монастир; однак черниці, до яких від її імені звернувся духівник, відмовили через її юний вік. Це засмутило дівчину, і вона відмовилася від нових спроб, а в 16 років, скорившись волі батьків, вийшла заміж за генуезького дворянина Джуліано Адорно. Цей шлюб, що був спробою покласти край ворожнечі між родинами, став для Катерини справжнім нещастям: чоловік виявився невіруючим, агресивним і марнотратним; до того ж, подружжя було бездітним. Після десяти років шлюбу Катерина серйозно захворіла і почала благати Бога, щоб Він не зцілював її, прагнучи бодай так звільнитися від шлюбу. Однак у Бога були на неї свої плани.
22 березня 1473 року, під час сповіді, Катерина пережила містичний досвід, який описала як непереборне відчуття Божої любові. Після цього її життя радикально змінилося: вона постійно спілкувалася з Богом у молитві, майже щодня приступала до Причастя (що в ті часи було надзвичайно рідкісною практикою), а також піклувалася про хворих у лікарні. Господь також винагородив її страждання у шлюбі: чоловік Катерини покаявся і навернувся до віри, вступив до францисканських терціаріїв і почав допомагати дружині в її служінні хворим. Зрештою подружжя навіть оселилось у лікарні, щоб цілковито присвятити себе справам милосердя, не злякавшись епідемії чуми, що спустошувала Геную.
Виснажена важкою працею і постійними містичними переживаннями, Катерина, яка пережила чоловіка на 13 років, померла 1510 року.
День її спомину — 15 вересня.
5.Свята Євфимія Халкидонська (~289-304)
Ця ранньохристиянська мучениця була донькою сенатора Філофрона і його дружини Феодосії. Вона походила з християнської родини і з юності присвятила своє дівоцтво Богові; однак Халкидон, де вона народилася, був язичницьким містом.
Якось намісник Халкидона звелів усім містянам брати участь у жертвоприношеннях поганському божеству Аресу. Євфимію разом із сорока дев’ятьма іншими християнами схопили в будинку, де вони переховувалися, щоб молитися Богові, попри наказ офіційної влади. Протягом кількох днів їх жорстоко катували, а потім відправили на суд до імператора — за винятком Євфимії, для якої приготували особливо жорстокі муки.
Згідно з легендою, щоби зламати її дух, кати застосували колесо, яке, обертаючись, відрізало шматки плоті від людського тіла, а також намагалися спалити її у печі — однак у розправу втручалися Божі ангели, які допомагали Євфимії вціліти. Тоді намісник звелів кинути її на арену з левами і ведмедями; але замість того, щоб терзати її, тварини почали зализувати її рани. Тільки одна ведмедиця завдала їй невеликої рани — одразу після цього з небес пролунав голос Господній, який покликав мученицю до себе, і тієї ж миті вона віддала духа.
День спомину святої Євфимії — 16 вересня.
6.Свята Рихарда Швабська (~840-894/896)
Свята Рихарда була імператрицею, дружиною Карла ІІІ Товстого, імператора Заходу з династії Каролінгів. Її чоловік був слабким правителем, чиє правління відзначилося постійними внутрішніми чварами, зовнішніми конфліктами і регулярними набігами норманів: імператорські війська не були здатні дати відсіч загарбникам, тож ті, більше не вдовольняючись набігами на узбережжя, почали атакувати міста і селища.
Як на лихо, з часом Карл почав виявляти ознаки божевілля. Рихарда спробувала взяти на себе управління державою, однак чоловік помстився їй тим, що звинуватив її в перелюбі з канцлером, своїм політичним супротивником, який плів змову, щоби скинути його з трону. На свій захист Рихарда сказала, що вона незаймана, бо її шлюб досі не консумований — на доказ цього вона нібито попросила провести «Божий суд», тобто випробування вогнем. Легенда свідчить, що вона гідно витримала випробування: босоніж і в сорочці, просоченій воском, пройшла крізь вогонь, не зазнавши опіків; більш прагматична версія, втім, каже, що скликана з цієї нагоди папська комісія визнала імператрицю незайманою і анулювала шлюб. Після цього Рихарда покинула імператорські покої і повернулася на землі своєї родини, де заснувала монастир (згідно з легендою, в дорозі їй зустрівся ангел і звелів заснувати його у тому місці, де вона побачить ведмедя), де й прожила решту життя.
День спомину святої Рихарди — 18 вересня.
7.Блаженна Дельфіна Ґландевська (1284-1358)
Дельфіна була донькою і спадкоємицею прованського графа Пюї-Мішеля. Рано осиротівши, вона потрапила під опіку своїх дядьків, а її вихованням займалася тітка, яка була настоятелькою монастиря. Це справило значний вплив на духовне життя дівчинки: вона дала обітницю чистоти, пообіцявши до смерті дотримуватися її заради Господа.
Та у родини були інші плани на майбутнє Дельфіни. У 12 років її заручили з десятирічним Ельзеаром, графом Сабранським. Через три роки вони одружилися, однак шлюб так і не був консумований — підлітки, що зростали разом, вважали одне одного братом і сестрою, а не подружжям. Поважаючи обітницю дружини і натхнений її прикладом, юний граф теж дав обітницю чистоти, якої дотримувався до смерті. Згодом Дельфіна й Ельзеар приєдналися до францисканських терціаріїв — прийнявши вбогі габіти, вони мешкали разом у своєму замку, практикуючи молитву, суворі пости і милосердя до знедолених. Подружжя жило у злагоді й любові: коли їм доводилося розлучатися, вони підтримували постійне листування.
У 1323 році Ельзеар помер. Дельфіна продала все своє майно на користь бідних і рушила у мандри, але зрештою повернулася туди, де був похований її чоловік. Вона прожила вдовою понад 30 років, а після смерті її, одягнену у францисканський габіт, поховали поряд з Ельзеаром.
День спомину блаженної Дельфіни (разом із чоловіком) — 26 вересня.
фінансово.
Щиро дякуємо!
