Ніколь Леблан, мати сіамських близнюків, що зробила вибір на користь життя, поділилася своїми спогадами і роздумами про досвід любові, отриманий від її донечок, які прожили лише годину.
Кожне людське життя — включно з життям ненароджених дітей — є священним і унікальним, незалежно від обставин, діагнозів чи думок стосовно нього.
Хоча я завжди вірила в цю фундаментальну істину, я кардинально відчула її на собі, коли завагітніла доньками-близнюками, чиє життя, на жаль, було знецінене тисячами людей, включно з медичними працівниками і користувачами соціальних мереж.
Як новоспечена наречена в епоху COVID, я звикла до несподіванок, як-от перепланування і пошук постачальників в останню хвилину. Незважаючи на труднощі, ми з чоловіком боролися за наше ідеальне католицьке весілля — і отримали його.
Цей досвід зміцнив нашу віру в те, що Бог дбатиме про нас, поки ми реалізовуватимемо свою мрію стати батьками.
Один негативний тест за іншим притупив наш дух, але також поглибив наші молитви, коли ми благали Бога довірити нам такий дорогоцінний дар.
Нарешті ми побачили дві рожеві смужки, але незабаром після цього у мене почалася сильна нудота. Незважаючи на мою радість від довгоочікуваного зачаття, погане самопочуття і втрата ваги змусили мене запідозрити, що щось не так.
Під час 7-тижневого сканування медсестри та лікарі спантеличено дивилися на екран апарата УЗД, не розуміючи, що вони там бачать. Вони відправили нас додому і сказали повернутися на 13-му тижні. Але приблизно на 10-му тижні гострий біль у животі привів мене у відділення невідкладної допомоги. Там лікарка повідомила нам найнесподіванішу у нашому житті новину.
«Ви вагітні двійнею». Вона зробила паузу.
Під час цієї паузи ми з чоловіком недовірливо засміялися, радіючи цій неймовірній новині.
«Але вони особливі близнюки, тому що вони зрощені. У них спільне серце, діафрагма і печінка».
Ми застигли. Розгублений Остін [батько дітей] недовірливо перепитав лікарку, чи правильно ми почули.
Наші діти-близнюки були зрощені, і їхнім прогнозом була неминуча смерть.
Ми хотіли уникнути аборту, тому пішли до християнської лікарні. Але навіть там нас непомітно заохочували до аборту. «Ми знаємо, де можна про це подбати», — повторювали вони знову і знову, відмовляючись вимовити те саме слово, яке, як ми всі знали, вони мали на увазі. Чому кожен лікар, якого я відвідувала, розповідаючи, що у мене такі близнюки, через три вдихи запитував мене, чи хочу я їх позбутися?
Після того, як ми наполягли на тому, що обираємо для наших доньок життя, лікарі почали докладно розповідати про небезпеку і високі ризики моєї вагітності. «Шанси викидня вищі, ніж шанси народити. Та навіть якби ви народили, діти прожили би максимум годину. За такої ризикованої вагітності вам знадобиться кесарів розтин. Але може статися розрив, і тоді ви стічете кров’ю до смерті».
Та крізь усе це прорвався заспокійливий голос, у якому я впізнала всемогутнього Творця наших дочок: «Я про це подбаю».
Ми з Остіном одразу дали їм імена — Марія Тереза і Рейчел Клара, — щоби підтримувати з ними якомога міцніші стосунки.
Попри передбачення лікарів, у мене не стався викидень, але я щодня прокидалася з тривогою та страхом, що він станеться. Нам було важко знайти інших зрощених близнюків, яким дали шанс на життя; натомість під час своїх досліджень ми знаходили згадки про тих, кого абортували.
Навіть ділячись нашими новинами в соціальних мережах, ми відчували шквал ненависті та гніву з боку сторонніх людей, які стверджували, що ми «мучимо» наших дочок, вибираючи життя.
Під час 31-тижневого огляду лікарі виявили, що серце дівчаток не витримує, і через кілька днів нам потрібно буде робити кесарів розтин. Розуміючи ризики, я посповідалася, і ми викликали священника у лікарню на час операції.
Священник молиться біля лікарняного ліжка Ніколь. Фото: Яніна Дуке
Наша довіра до Бога врятувала нас. Я не можу уявити, що би ми робили, якби наша віра не тримала нас на землі.
Мої прекрасні доньки народилися й одразу отримали Таїнства Хрещення і Миропомазання. Ми могли їх обіймати й любити, і навіть чули плач Марії Терези — найпрекрасніший звук, який я будь-коли чула.
Менше ніж через 90 хвилин після народження наші доньки разом зробили один великий вдих і востаннє видихнули в обіймах Остіна.
Я надзвичайно щаслива, що мала можливість носити наших дорогоцінних дочок. Вони були двома прекрасними, досконалими душами — немовлятами, чудесно створеними їхнім Творцем із любов’ю, — які, хоч і ненадовго, відчули дивовижний дар життя.
Наша спільна подорож допомогла збагнути одну річ: останнє слово завжди залишається за Богом, а не за лікарями і перехожими. Все, що сталося з нашими дівчатками, було неочікуваним: і їхнє коротке життя, і повна безпека як моєї вагітності, так і пологів.
Ми молилися про дитину, і Бог послав нам двох. Мої дівчатка досі вселяють у нас з Остіном палке бажання ділитися правдою про їхню людську гідність. Їхнє життя вплинуло на наше, а також на медичних працівників, які стали свідками їхніх подихів у цьому світі. Вони стали моєю найбільшою любов’ю, яку я шануватиму вічно.
Батьки біля труни своїх доньок. Фото: Валоріан Воллер/Detroit Catholic
Переклад CREDO за: Ніколь Леблан, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
