Серед багатьох прекрасних тем Адвенту одна з найбільших — це тема надії.
Адвент зосереджений на надії, оскільки єврейський народ прагнув і сподівався, що Месія прийде і їх врятує. Ця надія сповнилася у приході Ісуса Христа.
На жаль, сучасна культура не дивиться вперед з надією, оскільки занадто часто бачить майбутнє нікчемним.
Папа Бенедикт XVI прокоментував це у проповіді на початку Адвенту 2007 року:
«У Посланні до ефесян святий Павло нагадує їм, що до того як прийняти віру в Христа, вони були “без надії і без Бога в цьому світі” (Еф 2, 12). Це здається особливо вдалим описом язичництва наших днів: зокрема, ми можемо порівняти його з сучасним нігілізмом, що роз’їдає надію у серці людини, спонукаючи її думати, що всередині та довкола неї панує ніщо: ніщо до народження і ніщо після смерті. Насправді, якщо бракує Бога, бракує надії».
Без віри у Бога і загробне життя земне життя не має сенсу, і все довкола стає немов плоским.
«Все втрачає свою сутність. Так, ніби відсутній вимір глибини; все сплющується і позбувається свого символічного рельєфу, своєї “проєкції” порівняно з чистою матеріальністю».
Адвент же спонукає нас до дії. Це надія, що Ісус не тільки прийде знову, щоб спасти нас, але що Він уже тут:
«Кожна народжена дитина — це знак довіри до Бога і людей, і — принаймні, прихованим — підтвердженням надії на майбутнє, відкрите Божій вічності, яку живлять чоловіки й жінки. Бог відповів на цю людську надію, сховавшись у часі, як маленька людська істота».
Прямуючи крізь Адвент, зберігаймо нашу надію на Бога, вірячи, що після смерті є ще щось: реальність, сповнена Божої любові.
фінансово.
Щиро дякуємо!
