Отець Едуардо Гаєн, екзорцист мексиканської дієцезії Сьюдад-Хуарес, у своїх адвентових роздумах попереджає про «вампірів», які можуть відвернути людей від Бога, як-от алкоголь, сексуальна розбещеність і залежність від соцмереж.
Чи пам’ятаєте ви «Дракулу» та інші романи про вампірів? Це вигадані істоти, які смокчуть кров людей, поки вони сплять. Жертви мають перебувати у стані глибокого сну, щоб стати ціллю цих істот підземного світу. Вампір спочатку вводить жертві спеціальну речовину, щоб її приспати, а потім смокче її кров.
Так само й у духовному житті, де наші вампіри — це наші погані звички, особливо пороки. Вони входять у наше життя повільно, як наркотик; коли ми спимо, вони починають потроху висмоктувати з нас кров, і ми поступово втрачаємо енергію, силу, мотивацію, волю, мужність, ентузіазм, настрій.
Ми навіть можемо [за цих умов] практикувати добрі речі, — наприклад, ходити до церкви, але лише за звичкою, без будь-якого внутрішнього життя, яке би по-справжньому нас спонукало. Совість поринає у глибокий сон, і ніщо не може її розбудити. Ми можемо навіть втратити відчуття добра і зла. Ми перестаємо відчувати докори сумління, і таким чином духовно вмираємо.
На мою думку, всі ми у певний момент свого життя були жертвами «вампірів»: алкоголю, наркотиків, ідолопоклонства перед грошима, сексуальних пороків, морально заборонених стосунків, залежності від соціальних мереж, гордині та зарозумілості, трудоголізму, який шкодить сім’Ї.
З огляду на це, варто запитати себе: який вампір ввів мені отруту і п’є мою кров?
Ісус звільняє нас від вампіра: коли ми засинаємо, монстр наближається, щоб устромити свої ікла в нашу шию. Тож нам потрібно чувати, щоб він не наблизився. Христос — єдиний, хто може підтримувати нашу постійну пильність: «Глядіть же, чувайте, не знаєте бо, коли той час настане» (Мк 13, 33).
Слово Боже — це щит від нападів ворога. Тому у першу неділю Адвенту Ісус каже: «Чувайте!» Він говорить нам це через велику любов, яку відчуває до нас, і Він не хоче, щоби ми заблукали.
Тож у час Адвенту слід уважніше слухати Боже Слово, і нехай наші душі чувають у молитві. Ми не знаємо, коли Господар дому прийде і попросить нас дати звіт, — це буде у момент нашої смерті, часу якої ми не знаємо, — але ми можемо бути певні: той, хто має довгі ікла, залишиться далеко, на великій відстані від нас.
Відкриймо свій дім Тому, хто стукає, щоби спасти нас: «От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною» (Одкр 3, 20).
Переклад CREDO за: Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
