У традиційній перед Різдвом зустрічі зі своїми найближчими співробітниками Папа Франциск зупинився на трьох дієсловах: слухати, розпізнавати і прямувати вперед, — якими повинно характеризуватися служіння для Церкви.
«Брати, сестри, дякую вам за вашу працю і вашу жертовність. У нашій праці плекаймо слухання серця, віддаючи себе таким чином на служіння Господу, вчімося приймати один одного, слухати один одного; практикуймо розпізнання, щоб бути Церквою, яка старається інтерпретувати знаки історії в світлі Євангелія, шукаючи рішення, які передають любов Отця; завжди будьмо в русі, зі смиренням і зачудуванням, щоб не впасти в претензію на відчуття, що ми вже прибули, і щоб у нас не згасло прагнення Бога». Так сказав Папа Франциск, підсумовуючи свою промову до співробітників із Римської курії, яким він склав подяку за працю, повідомляє Vatican News.
Приймаючи у четвер, 21 грудня 2023 р., очільників дикастеріїв на традиційній передріздвяній зустрічі, Святіший Отець розпочав свою промову із заохочення замислитися над тим, що таємниця Різдва «спонукає наші серця дивуватися неочікуваній звістці: Бог приходить, Бог тут, серед нас, і Його світло назавжди розбило темряву світу».
«Нам потрібно завжди чути й отримувати це звіщення, особливо в час, який досі сумно позначений насильством війни; епохальними загрозами, на які ми наражаємося через зміну клімату; бідністю, стражданнями, голодом та іншими ранами, які повнять нашу історію. Втішає те, що навіть у цих “місцях” болю, як і у всіх просторах нашого уразливого людства, Бог стає присутній у цій колисці, яслах, які сьогодні Він обирає, щоб народитися і принести всім любов Отця; і Він робить це в Божому стилі: з близькістю, співчуттям, ніжністю». Наступник св. Петра запропонував замислитися над трьома дієсловами, що є ключовими на шляху віри та для служіння в Курії: слухати, розпізнавати, прямувати вперед.
Діалог і слухняність
Папа запропонував розглянути кожен із цих аспектів на прикладі учасників різдвяних подій. Коли йдеться про слухання, вказав на приклад Діви Марії, яка прислухалася до ангельського звіщення з повною відкритістю. За словами Святішого Отця, слухати серцем — це набагато більше, ніж чути чи обмінюватися інформацією. Йдеться про «внутрішнє слухання, здатне вловлювати бажання і потреби іншого; про стосунки, які запрошують нас до подолання схем і упереджень, у які ми іноді вкладаємо життя довколишніх». І саме через свою повну відкритість на слухання Богородиця не приховує своєї стурбованості й запитань, що виникають з нею, але й проявляє готовність, — тобто бачимо і діалог, і слухняність.
«Іноді, навіть спілкуючись один з одним, ми ризикуємо бути схожими на хижих вовків: одразу намагаємося пожерти слова один одного, не вслухаючись у них, і одразу ж виливаємо на них свої враження та судження. Натомість слухання вимагає внутрішньої тиші, а також простору тиші між слуханням і відповіддю», — зазначив Папа. Цього ми можемо навчитися на молитві, «яка розширює серце та спонукає зійти з п’єдесталу егоцентризму».
«Браття й сестри, також і в Курії є потреба навчитися мистецтву слухати. Перед нашими щоденними обов’язками та діяльністю, особливо перед нашими посадами, які ми виконуємо, ми повинні наново відкрити для себе цінність стосунків і старатися очистити їх від формалізму, оживити їх євангельським духом, перш за все, слухаючи один одного. Серцем і навколішки. Слухаймо більше, без упереджень, із відкритістю і щирістю, з серцем, що стоїть навколішках», — закликав Святіший Отець.
Життя завжди вище за ідею
Взаємне слухання допомагає нам застосовувати розпізнання як метод діяння, і вказав на приклад св. Йоана Хрестителя. Предтеча був великим проповідником, але коли явився Ісус і розпочав своє служіння, Йоан «пережив драматичну кризу віри»: він проповідував прихід могутнього Месії, який судитиме грішників, але цей образ розбився об слова і стиль Ісуса. Тому він запитує: чи це той, кого очікували, чи іншого чекати?
«Ось чому для всіх нас важливим є розпізнання, оте мистецтво духовного життя, яке позбавляє претензій на те, що ми вже все знаємо; небезпеки вважати, що достатньо застосовувати правила; спокуси діяти, навіть у житті Курії, просто повторюючи шаблони, не враховуючи, що Таємниця Божа завжди вища за нас і що життя людей і дійсність, яка нас оточує, є і завжди залишається вищою за ідеї та теорії. Життя є вищим за ідеї, завжди», — підкреслив Святіший Отець. Розпізнання має допомагати в куріальній праці також для того, щоб «бути слухняними Святому Духові, вміти обирати орієнтири і приймати рішення не за мирськими критеріями, чи просто застосовуючи правила, але згідно з Євангелієм».
Лише той, хто любить, прямує вперед
Врешті, переходячи до третього аспекту, Папа Франциск вказав на приклад мудреців, які прийшли зі сходу, чим нагадують нам про важливість того, щоби прямувати далі. «Радість Євангелія, коли ми по‑справжньому приймаємо її, викликає в нас рух слідування, викликаючи справжній вихід із самих себе і спрямовуючи нас на шлях до зустрічі з Господом і до повноти життя», — сказав Святіший Отець, нагадуючи, що віра це не підтвердження наших гарантій і впевненості, а запрошення вирушити в подорож.
«Також і в служінні тут, у Курії, важливо залишатися в русі, не зупинятися в пошуках і поглибленні істини, долаючи спокусу залишатися на місці й “блукати в лабіринтах” наших огорож і страхів. Страхи, негнучкість і повторення шаблонів породжують незворушність, яка має очевидну перевагу в тому, що не створює проблем, — quieta non movere, — але призводять до того, що ми блукаємо в наших лабіринтах, завдаючи шкоди служінню, яке покликані нести Церкві і всьому світові». Папа застеріг перед «фіксизмом ідеології», який часто, прикриваючись добрими намірами, відриває нас від дійсності.
«Потрібна відвага, щоби прямувати, щоби ступити далі. Це питання любові. Потрібна відвага, щоб любити», — додав Франциск. У той час, як через 60 років після Собору досі триває дискусія навколо поділу на «прогресивних» і «консерваторів», справжня відмінність полягає не в цьому, а в між «тими, хто любить», і «тими, хто звик».
фінансово.
Щиро дякуємо!
