Римо-катол.: 26 грудня (свято)
Греко-катол.: 27 грудня
Життя диякона на ім’я Стефан (грецькою — «корона») і його мученицька смерть бл. 35 р.н.е. засвідчені Святим Письмом: про його загибель розповідає книга Діянь Апостолів. У ній св.Стефан описаний як один із семи «випробуваних, сповнених Духа» мужів (Діян 6,1-6), яких спільнота перших християн у Єрусалимі вибрала на помічників апостолів (тобто на дияконів).
Стефан зветься Першомучеником не тільки з огляду на те, що так написано у Новому Завіті. Його смерть стала початком відкритих гонінь на християнські спільноти з боку юдеїв. На підставі того, як саме загинув св.Стефан, можна написати трактат «Про роль юрби у виконанні політиками своїх планів». Отож, Стефан не міг бути засуджений Синедріоном, де переважали фарисеї, які вже відпустили Апостола Петра, не засудивши його (див. Діян 5, 34-41). Він також не міг бути засуджений римськими властями за «антиримську агітацію» і претендування на престол правителя, як це зробили з Ісусом. Тому первосвященики просто зібрали натовп, який вивів Стефана за місто і забив його камінням до смерті.
Не менш цікаво й те, що св.Стефан, швидше за все, належав до елліністів — грецькомовних євреїв. А звинувачували його перед Синедріоном, що він виступає проти Закону і Храму, юдеї-прозеліти: неєвреї, навернені з поган на юдаїзм. Можливо, тому у виступі на свій захист (див. Діян 7,2-53) св.Стефан виклав усю історію спасіння, підвівши слухачів до розуміння, що Ісус і є Спасителем, якого в юдаїзмі шукали прозеліти, і що юдаїзм не прийняв свого Месію.
Однак у Бога ніщо не буває поразкою. Мученицька смерть Стефана стала пшеничним зерном для навернення Савла Тарсійського, тоді — високопоставленої особи при первосвященикові, пізніше — Апостола Павла.
В іконографії св.Стефан представлений як молодий диякон у білій туніці або в далматиці.
Його атрибути: книга Євангелія, каміння на книжці або в руках, пальмова гілка.