У вівторок перед Попільною Середою згромадження серцянів і пасіоністів мають особливий літургійний спомин: «Ісуса Христа, який молиться у Гетсиманії».
У літургійному календарі серцянів написано: «Цей день у літургії Згромадження Священників Пресвятого Серця Ісусового повинен бути особливим. Він не може обмежуватися тільки роздумами над Страстями Господа нашого Ісуса Христа, щоб винагородити Йому за гріхи, скоєні під час карнавалу. Отець-засновник прийняв і наново інтерпретував стародавню традицію Церкви, згідно з якою саме під час молитви у Гетсиманії Ісус Христос остаточно вирішує повністю пожертвувати себе Отцю (oblatio). Отож, відзначаючи цю таємницю, ми єднаємося з Христом ще перш ніж розпочнемо дорогу покути у Великому Пості. Наслідуючи Христа, який приймає рішення молячись, ми хочемо зробити також і наш вибір повністю вільно, без застережень і в молитві. Цього дня всі наші акти жертвування знаходять своє сповнення».
Офіцій спомину Ісуса Христа, який молиться у Гетсиманії, постав близько 1775 року. У згромадженні пасіоністів його запровадили 1828 року. Христос у цьому молебні постає як взірець і джерело молитви, яка допомагає противитися злу, а передусім — героїчно виконувати волю Отця.
«Отче, нехай буде воля Твоя. Ці слова Глави приносять спасіння всьому Тілу. Вони служили наукою всім вірним, викликали запал усіх ісповідників, принесли корону мученикам. Хто би зумів подолати ненависть світу, громаддя спокус, терор переслідувачів, якби Христос не сказав в усіх Отцю: Нехай буде воля Твоя?» (св. Лев Великий).
Молитва з Утрені
спомину Ісуса Христа, який молиться у Гетсиманії
Милосердний Отче, який вислуховуєш смиренну молитву свого Сина, що переживає велику тривогу в Гетсиманії; навчи нас скеровувати погляд до Нього, який страждає і молиться, у випробуваннях і спокусах нашого життя, щоб ми вміли з’єднатися з Твоєю волею в очікуванні на невимовні обітниці Твоєї любові. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, який з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог, на віки вічні. Амінь.
Роздуми
Молитва Ісуса в Гетсиманському саду — один із найбільш бентежних фрагментів Нового Завіту. Таємницю тривоги Христа ми можемо пізнавати тільки шляхом медитації, як це робили вчителі духовного життя.
«Тоді вийшов Він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за Ним пішли і Його учні. Якже прибув на місце, Він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу”. І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: “Отче, коли Ти хочеш, віддали від Мене цю чашу; тільки хай не Моя, а Твоя буде воля!” Тоді з’явився Йому ангел з неба, що підкріплював Його. Повний скорботи й тривоги, ще пильніш молився, а піт Його став, мов каплі крові, що падали на землю. Підвівшись від молитви, Він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!”» (Лк 22, 39‑46).
Під час своєї прилюдної діяльності Ісус був стриманим і спокійним, не давав нікому себе залякати. У Гетсиманії все інакше. Христос сповнений тяжкої тривоги, страху. І не приховує цього! Спаситель не вагається відкрити перед учнями те, що відчуває. До Петра, Якова і Йоана Він каже: «Смуток у Мене на душі — аж до смерті!» (Мт 26,38). Тут криється семітська мовна конструкція, фразеологізм, характерний для семітського способу мислення: це означає, що смуток, який відчуває Спаситель, великий аж до тієї міри, що межує зі смертю — Ісус помирає від суму.
Прояви фізичного і психічного страждання нам показує св Лука, коли пише, що «піт Його став, мов каплі крові, що падали на землю». Чому в Ісуса з’явився кривавий піт? Теологи вважають, що його поява на чолі Спасителя була викликана інтенсивними психічними переживаннями, або ж сильним раптовим страхом. Фізіологічна реакція на усвідомлення близької смерті. Наростання страху перед стражданням, смертю і сильна самотність, викликана тим, шо навіть найближчі учні Його полишили. Ісус був Спасителем і Богом, але й уповні людиною.
Базиліка Агонії. Оливна гора, Єрусалим.
Чого нас може навчити ця сцена молитви Ісуса?
Розмова стражденного Спасителя з учнями дає нам перше повчання. Христос не замикається в собі під час страждань. Він шукає близькості апостолів, тобто приязних до Нього людей. Цим Він протиставляється сатанинській стратегії, скерованій на відділення, ізолювання людини, яка страждає, від інших людей. Злий дух прагне немовби замкнути людину, що страждає, у клітці, бо знає, що людина зі своєю пошкодженою гріхом природою — слабка; а додатково ослаблена самотністю, вона стане для нього легкою здобиччю. Скільки ж то людських драм розпочинаються у покинутості, осамітненні, без Бога і ближнього поруч!
У молитві Ісуса ми також бачимо невпевненість, яка Його мучить. Це виражено у словах «Отче, коли Ти хочеш, віддали від Мене цю чашу!» Чого нас вчить ця невпевненість? Вона немов запитання, яке наш Спаситель ставить Богу Отцю: чи страждання є обов’язковим — чи, може, є якийсь інший шлях спасіння? У відповідь ми можемо сказати, що — немає, бо людина втратила зв’язок любові з Богом-Творцем. Відновлення втраченого зв’язку вимагає акту досконалої любові, тобто жертви хреста, в якій Христос став даром, жертвоприношенням себе для кожної людини.
Сучасний світ прагне усунути страждання і акцентує тільки саму любов. І де ж ця любов? Не вийде приховати, що наша реальність стає щоразу суворішою і холоднішою. Тому що неможливо розділити любов і страждання. Не тому, що це якась жорстока любов! А тому, що любов завжди вимагає виходу поза себе, що означає дарування і жертвування. Тут і з’являється місце для страждання, яке є простором дозрівання. Найпростіший приклад — коли людина хоче створити сім’ю, вона повинна бути готовою пожертвувати собою, своїм егоїзмом, своїми персональними планами і прагненнями. Ця жертва убиває — але не людину, а її егоїзм. І дозволяє краще пізнати іншу людину, з якою ми живемо; дозволяє пробитися крізь те, що суто тілесне, і пізнати внутрішню красу своєї половинки.
Пригляньмося далі до молитви Ісуса — і побачимо, чому вона така драматична. Кардинал Ратцінґер вбачав у ній боротьбу між людською та божественною природою Ісуса. Він повинен був прийняти рішення про смерть як людина — але як Бог мав повноту знання. Він знав усю природу людського бруду та гріха; а можливо, сатана під час цієї молитви показував Йому ще інші гріхи людства, переконуючи Спасителя, що Його страждання не матимуть сенсу…
Кожен має якийсь досвід, сама згадка про який примушує нас здригнутися і наповнює слабкістю. Христос під час цієї молитви бачить, до якої міри жахливим є тягар, який Він збирається взяти на себе. Молитва у Гетсиманії — це час конфронтації з усією відразливістю людської долі, а крім того, показує нам опір людської природи, що здригається від самої думки прийняти Божу волю, яка містить згоду на страждання. Щоби прийняти Божу волю, людина має здолати спокусу, яка каже: завжди знайдеться якийсь інший, легший вихід із ситуації; жити можна набагато легше і комфортніше… — до чого провадить така позиція, певно, і говорити не треба.
Під час молитви в Гетсиманії настає максимально можливе на землі з’єднання Ісуса з Отцем, коли Він каже: «хай не Моя, а Твоя буде воля!» Ісус, істинна Людина, готовий увійти в темряву страждань і смерті. Це з’єднання з Богом дозволяє Йому зберегти гідність на допитах у первосвященників і на процесі у Пілата. Ісус показує нам, що тільки страждання, пережите невідривно від Бога, має сенс. Страждання без Бога є тільки й виключно приниженням.
Кожен з нас раніше чи пізніше опиниться у «своїй Гетсиманії» і переживатиме темряву в своїх стосунках із Богом. Цю тьму вчителі духовного життя назвали «темною ніччю». Чому Бог це допускає? Дивлячись на Ісуса, який молиться в Гетсиманському саду, знаходимо тільки одну відповідь. Цей досвід дається нам для того, щоб ми вийшли зі свого калічного бачення Бога й увійшли у справжні стосунки з Ним справжнім.
Як пережити «свою Гетсиманію»? Вказівку можна знайти у завершенні процитованого тексту Євангелія. «Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!» Тільки з’єднання з Христом у молитві спроможне провести нас крізь темряву нашого земного життя.
Переклад CREDO за: Brewiarz, Pasjonisci Grochów, Franciszkanie Wrocław
фінансово.
Щиро дякуємо!
