Ми живемо в такі часи, коли багато людей страждають. Однак чимало цих страждань викликані не хворобами, бідами чи навіть війною. На жаль, довкола нас чимало людей страждають через те, що носять у своїх серцях заздрість, брак прощення, прагнення помсти, а що за цим слідує — брак любові до ворогів.
Прощення не завжди розуміють правильно. Воно полягає не у відсутності оборони, коли хтось нападає, — як це діється під час війни. Не полягає воно і в тому, що я забуду, хто мені що зробив; ані в тому, що я одразу позбудуся негативних почуттів. Прощення полягає у рішенні, а точніше — в тому, що я не бажаю зла кривдникові, не хочу йому помститися і прагну, щоб ця людина змінилася, навернулася, осягнула спасіння. Тому проявом прощення може бути молитва за неприятелів та ворогів, за їхнє навернення.
Хоча зазнана кривда пов’язується з численними негативними емоціями, однак тільки свідоме й добровільне рішення простити може зробити людину щасливою, усунути страх і відкрити серце на прийняття нових благодатей. Тільки той, хто здатний прощати, може бути внутрішньо вільним і відкрити серце на нові благодаті. Тільки той, хто спроможний прощати, може бути внутрішньо вільним і вільно розвиватися у своєму бутті людиною.
Прощення іншій людині — тяжке, але не неможливе. І є чимало прикладів людей, які вміли прощати. Певно, всі пам’ятають сцену з в’язниці, коли Йоан Павло ІІ зустрівся з чоловіком, який хотів його вбити; папа йому пробачив. Христос, помираючи на хресті, віддав своє життя також за тих, хто Його розпинав, і молився: «Отче, пробач їм, не відають бо, що чинять». Христос бажав не смерті грішника, який Його відкидав, а його навернення та вічного життя.
Молячись молитву «Отче наш», ми кажемо: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Молитва, якої нас навчив сам Господь Ісус, нагадує нам, що тільки тоді ми самі готові прийняти Боже прощення, коли пробачили все усім. Молячись цю молитву, ми заявляємо цим про свою постійну готовність прощати. Ця молитва присутня також у літургії Церкви, перед Святим Причастям, оскільки Тіло Господнє може прийняти тільки та людина, яка не носить у собі ненависті.
Проживаючи час Великого Посту, варто себе запитати: чи я не гніваюсь на когось? Чи я свідомо вимовляю слова «прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»? Чи я молюся за тих, хто мене скривдив?