Питання: Чи не буде кращим узагалі не постити, якщо людина стає від цього злою і нездатною любити?
Відповідає докторка теології Орися Уська.
Зараз канонічне право РКЦ так обмежує правила посту, що взагалі важко казати, що він суворий, порівняно з минулими століттями. Проте якщо говорити конкретно про суворий піст, який якісно й кількісно обмежує можливість їжі, то ми дратуємося насамперед тому, що відчуваємо голод. Ми усвідомлюємо його як щось дуже неприємне. Це граничний досвід. Якщо довго перебувати у такому стані, то вмикається «червона кнопка»: «Стоп, я шукаю їжу, бо інакше помру». Це показує нашу велику вразливість і обмеженість як створіння. Людина насправді дуже залежна, фактично від усього. Добровільний досвід, який каже: «Я — лише творіння, що залежить від миски супу», — впокорює. Він показує, до якої міри людина залежить від щоденного хліба. Це дає можливість зрозуміти: те, що ми взагалі щодня маємо їжу на столі, — велике чудо.
Перейдімо до знаку, до духовної сторони. Людина дуже сильно залежить від Бога й від духовної поживи, яким є Його Тіло. Це дає нам можливість уявити, в якому жахливому стані перебувають люди, що не можуть прийняти Євхаристію або не приймали її багато років. Чому Церква каже, що важкий гріх відриває від Бога й людина не може в такому стані приступати до Причастя? Бо вона духовно мертва. Ми, які приступаємо до Євхаристії, маємо відчувати співчуття й милосердя до тих, хто цього не робить. Уявіть, що відбувається в серці цих людей. Вони можуть заглушати і притуплювати свій розум і тіло різними розвагами, їжею, питтям, сексом, наркотиками, алкоголем тощо. Бо людина робить усе, щоб цієї пустки, цього болю — спраги за Божим Тілом — уникнути. Хоча може цього й не розуміти. А ми, усвідомлюючи це, маємо їм співчувати.
Ісус став хлібом у Євхаристії, справжньою поживою. Піст — це також можливість для нас спробувати, як живеться людям, що не приймають Причастя.
Також досвід своєї обмеженості дає розуміння, як сильно Бог зацікавлений у людині, такому крихкому створінні. Це чудо, що Він вибрав нас, таких слабких і обмежених, щоб ми були учасниками Його Божественності.
Якщо ми не маємо періоду, коли можемо побути в цьому болю, то не оцінимо потім бенкету, в якому Він приходить. Ідеться не про те, що чудово не їсти 40 днів м’яса, бо на 41‑й ми нарешті наїмося. Якщо це на такому рівні, то це дуже примітивно. Христос кличе нас не до цього. Він показує, що ми покликані на бенкет, коли Він прийде вдруге. На цьому бенкеті буде, як каже пророк, найкраще м’ясо і найкраще вино. Бенкет Агнця з найсмачнішими стравами — це те, що на нас чекає.
Коли людина постить і має цей граничний досвід: «все, я злий, бо хочу їсти», то певної миті усвідомлює, що вона — це не просто шлунок. Так, людина відчуває голод і дискомфорт; але вона — значно більше, ніж тіло. Крім тіла, є ще якась частина її, і з нею прекрасно можна бути у контакті. Тоді видно її справжнє серце, її справжній стан. Якщо людина під час посту здатна на таку агресію щодо інших, то ця агресія насправді є в її серці. Просто в інші дні вона дрімає. Із серця людини не може вийти те, чого там нема. Не те, що входить у людину, її занечищує, а те, що виходить. І якщо в такому нетиповому, граничному досвіді суворого посту хтось спостерігає, що в його нутрі народжуються злість і агресія, — значить, вони мають там корінь.
Бог це знає і все одно нас любить. Він знає, що така поведінка має причину. Він хоче увійти в наше серце і зцілити те місце. Щоб із серця виходили інші, добрі речі, добрі почуття, а не агресія.
Проте якщо хтось формально постить, бо треба не їсти, то Ісус застерігав: «Горе вам, лицеміри!» Якщо ми робимо це про людське око чи формально дотримуємося посту, то це ще гірше. Тому маємо вийти на глибину, у своє серце.
Повністю відео розмову з Орисею Уською дивіться тут.
фінансово.
Щиро дякуємо!
