Дін Ачесон, держсекретар США з 1949 по 1953 роки, похований на кладовищі Оук-Гілл у Вашингтоні. Коли нещодавно я прочитав, що 20-й наступник Ачесона, Ентоні Блінкен, надіслав американським дипломатам усього світу телеграму з підзаголовком «Найкращі практики ґендерної ідентичності», застерігаючи від «шкідливих меседжів виключення», які передаються за допомогою таких термінів, як «мати/батько», «син/дочка» та «чоловік/дружина», у мене виникла спокуса відвідати Оук-Гілл, щоб подивитися, чи не перевертаються у труні його останки.
Ачесон назвав свої блискучі мемуари 1969 року «Присутній при створенні» — і він ним, безумовно, був, оскільки ініціативи, в яких він відіграв ключову роль, такі як «План Маршалла», НАТО та японський мирний договір, створили архітектуру міжнародної безпеки, яка утвердила поразку комунізму у Холодній війні.
Чи міг би міністр Блінкен обіграти свого видатного попередника й назвати свої мемуари «Присутній при знищенні»? Знищенні чого, запитаєте ви? Того, що зробив Ачесон та інші.
Подумайте, що відбувалося у світі, коли містер Блінкен розсилав цю телеграму. В Україні та Газі точаться війни. Латинська Америка політично й економічно розвалюється, наслідком чого стала безпрецедентна криза мігрантів і біженців на південному кордоні Америки. Росія створює ядерну зброю космічного базування, яка могла би знищити американську супутникову мережу зв’язку. Іранські проксі творять хаос на всьому Близькому Сході та порушують важливу міжнародну торгівлю в Червоному морі. Китай продовжує свої шалені спроби залякати Тайвань. Криз управління в Африці на південь від Сахари надто багато, щоб їх порахувати. Президент США не здатен відрізнити президента Мексики від президента Єгипту. Провідний кандидат у президенти від Республіканської партії повідомляє своїм шанувальникам, що дозволить владіміру путіну «робити все, що йому заманеться», щоб союзники по НАТО не витрачали 2% ВВП на оборону.
І при всьому цьому держсекретар США вважає за необхідне наказати своїм дипломатам «бути налаштованими та підтримувати зміни у займенниках», замінюючи потенційно образливе «пані та панове» зверненнями «ви всі» або «люди»?
Це не просто нісенітниця; це небезпечна нісенітниця. Це відволікає увагу від справжньої роботи дипломатії. Це ще більше підриває надійність Америки в очах владіміра путіна, Сі Цзіньпіна та апокаліптичних мулл у Тегерані, які цілком можуть дійти висновку, що гадана наддержава, одержима «флюїдною ґендерною ідентичністю», не буде перешкодою їхнім агресивним планам. Це надсилає решті світу сигнал про несерйозність у термінальній стадії. Це глум над тим, що часто називають «традиційними» націями та культурами, які насправді є сховищем здорового глузду.
З точки зору католицького аналітика, ось що відбувається, коли те, що вчені називають «виразним індивідуалізмом» — самозаглиблення на стероїдах — витісняє біблійний погляд на людський стан: що є істини, вбудовані у світ і в нас, включно з істиною про те, що ми створені чоловіком і жінкою, різними, але взаємодоповнюючими, орієнтованими на сопричастя і плідність. Ідеї, як завжди, мають наслідки, і відчайдушно дефективні ідеї воук-культури — культ фальшивої трійці Я, Я і Я [англ. Me, Myself, and I] — розклали американську дипломатію, поставивши під загрозу як нашу країну, так і світ.
Як це зазвичай буває у випадку з брехнею, ґендерна ідеологія, яка зараз заполонила Державний департамент, прагне нав’язати себе за допомогою бюрократичної влади та особистого залякування. Таким чином, держава під керівництвом пана Блінкена постановила ввести третій ґендерний «маркер» у паспортах для тих, хто не «ідентифікує» себе чоловіком або жінкою; призначила першого «Спеціального посланця США з питань просування прав лесбійок, геїв, бісексуалів, трансґендерів, квірів та інтерсексуалів (ЛГБТК+)» і поінформувала персонал Державного департаменту, що ті, хто хоче просування по службі, мають «просувати» DEI [англ. Diversity, Equity, and Inclusion] — різноманітність, рівність та інклюзивність, як розуміють ці поважні терміни воукери. Це не зовсім те тоталітарне майбутнє, яке Джордж Орвелл описав як «чобіт, який топче обличчя людини — вічно». Але все одно це примус в ім’я брехні.
Мій друг із гострим відчуттям історії, що повертався минулого місяця з Рима до Вашингтона через Лондон, надіслав мені в’їдливий електронний лист із Гітроу, де написав, що почувається так, немов їде від Содому до падіння Константинополя. Я порадив йому випити ще. Але телеграма міністра Блінкена свідчить про те, що аналогія між нашим американським моментом і падінням Константинополя не зовсім надумана. І це нове падіння не зупинить жоден із двох самозакоханих, літніх кандидатів у президенти, які не кидають виклик, культурі самозаглиблення, що вбиває Америку та перешкоджає нашій здатності допомогти у формуванні кращого світу, а втілюють її.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
