Смирення — це бачити себе в правді. Людина смиренна знає свою цінність; але також вона (принаймні, більш-менш) бачить свої обмеження.
Навіть досягаючи успіхів, така людина знає, що вона — тільки людина; що, як і кожен, вона є порох і пил; що «буває на коні, буває під конем». Із людиною гордовитою все інакше. Вона переоцінює свою цінність, свої уміння, свої можливості. Вважає себе за кращу від інших. Я, я, я — постійно звучить у її словах. Надмірну вагу вона надає своїм успіхам, опікуючись думками про них, наче дітьми, або — в інших випадках — свою гадану велич будує на тому, що, на противагу іншим, вона ще поразки не зазнала. А коли це переконання у власній винятковості ще супроводжується зарозумілістю — така людина стає тяжким хрестом для свого оточення.
Це надзвичайно підступна вада. Вона атакує насамперед успішних людей. Також і серед духовенства. Їм же є чим пишатись! Упоравшись із тим чи тим духовним недоліком, так легко погодитися, що до буття ангелом бракує тільки крил… Але, скоряючись гордині, з висот досконалості людина моментально падає у безодню зла. Бо пиха — корінь усякого гріха. І вона спроможна надзвичайно успішно влізти під одежинку побожності. Коли настане пора, вона — наче вода, коли замерзає, — буде здатна роздерти все, куди їй вдалося проникнути. І повністю зруйнувати гадану велич людини.
Пиха, зарозумілість також часто породжують агресію. Вона не обов’язково проявляється у різких вибухах. Це може бути прорахована, добре продумана і добре підготовлена агресія. Щодо кого? Щодо тих, хто їй якось загрожує. Тих, які — навіть не бажаючи цього — стягують на землю цього смішного чоловічка, який, видряпавшись на п’єдестал, надимається, як кулька. Тому пиха не зносить критики. І кожне, навіть доброзичливе зауваження сприймає як напад.
Парадоксально, ця вада особливо небезпечна для людей, які колись були про себе дуже низької думки. Порівнювання себе з іншими, успіхи для них є чимсь подібним до знеболювання! Біда буде тим, хто спробує в них це забрати…
Пиха руйнує все. От і в подружжі. Гордовитий чоловік? Це такий, що завжди все знає краще. Всі довкола нього — невдахи. Політики? Самі ідіоти. Якби він був на їхньому місці… А дружина? Загалом, вона мудра, якщо його слухає і підтакує. Хоч він безперервно ранить її гордість, висміює її амбіції — зрештою, то ж він найкращий у кожній царині; але біда їй, якщо часом вона дасть йому зрозуміти, що він зовсім не такий уже ідеальний. О! Тоді дізнається, дурна баба, де її місце…
Жінка-гордячка? Для неї чоловік (у кращому разі) це оздоба, якою можна похвалитися перед подружками. І, звісно, в такій парі саме вона все знає найкраще. Наприклад, що дім це тільки її «царство», тому він повинен ретельно виконувати її розпорядження. Шкарпетки тут, взуття там, а штани вішати отак. Власний смак в одязі? О ні! Це ж вона — спеціалістка з чоловічої моди і знає, в чому її чоловік повинен ходити. Його професійні устремління? Це непорозуміння. Вона сама краще знає, де чоловік найбільша заробить на утримання її, дітей і дому, і саме там він повинен працювати. Навіть наперекір собі. Причому він такий обмежений, ним треба постійно керувати! Вона йому каже, каже, каже, пояснює, пояснює, а він так часто нічого не розуміє і робить своє! Певно, їй на зло.
Але ще гірше, коли чоловік заради «святого спокою» беззаперечно робить те, що жінка каже, а потім дістає оцінку: ну і що з нього за мужчина? Таке вайло, постійно треба йому казати, що робити. Коли якогось дня чоловік такої дружини відмовиться від свого «святого спокою» заради того, щоби хоч раз у житті мати рацію, то буде ой яке велике обурення…
Горді батьки? Так, вони завжди кращі і все краще знають. Дитина, в принципі, теж може мати якість там свої плани і зацікавлення; але тільки за умови, що вони водночас є планами і зацікавленнями батька чи матері. Самостійність? Так, але під диктовку. Це роби так, а оте — отак. Ні, ну як ти можеш обурюватися, що ми обмежуємо твою свободу! Ми ж тільки добра тобі бажаємо! Ми ж уже своє пожили, краще знаємо! Навіть коли така дитина вже інколи цілком доросла; ба навіть коли вона вже має свою сім’ю, — все має йти під диктовку мами чи тата (рідше — обох батьків).
Ти дочка, ти повинна мною опікуватися, — чує жінка, яка силкується ділити час між своєю сім’єю, працею і мамою. Ну, частіше тільки між роботою і мамою, бо створити свою сім’ю, маючи таку маму, яка поглинає всі сили, в неї шансів не було. І немає значення, що насправді єдине, для чого донька цій матері потрібна, це можливість «приємно» провести час. «Приємно» — тобто з можливістю ниття, повчань та виливання претензій. Це називається егоїзмом? Так. Викоханий на гордині, на переконанні, що життя найближчих не може точитись інакше, ніж тільки під диктовку оцього єдиного істинного недооціненого генія.
Гордій у Церкві? Краще знає все за всіх священників, єпископів і самого Господа Бога. Якщо біблісти замислюються над запитанням, чи був старим святий Йосиф, чи молодим, бо Біблія цього не пише, — такий знавець завжди заявить: «Звісно, що старий, так і на іконах зображають». Якщо цей гордій ще й має сан, то він точно і безсумнівно знає, як потрібно тлумачити Писання, Отців Церкви, документи, самого Святого Духа; він сам собі Традиція і народна побожність. Він разом із тими, хто думає подібно, є єдиним депозитарієм істини. І навіть якщо в минулому ця істина була симфонічна, в ній гармонізувалося багато звуків і багато інструментів, то для гордого істина сьогодні може звучати тільки одним звуком, який виходить тільки з одного інструмента.
Пихатий працівник? У нього, звісно, дурний начальник, який ні на чому не розуміється. Ну хіба що цей працівник — прихвостень цього ж начальника. Перспектива просування по щаблях кар’єри чи надбавки до зарплати змінює його спосіб сприйняття начальства. Співпрацівники? Дилетанти. Або лінтюхи. Сам же він вочевидь — найкращий працівник, сумлінний і старанний. Але їздити на собі не дозволить. Відповідно до (перекручено сприйнятого) девізу одного зі святих, він переконаний, що створений для вищих речей. [«Я створений для вищого», — св. Станіслав Костка. — Прим. пер.] Треба зробити щось трудомістке й виснажливе? — але чому я. Є ж інші. Нехай наївні працюють, а він не дасть себе «використати». Зате коли роздаватимуть ордени — він безсумнівно першим випне груди.
А якщо шеф має пиху? Це безвихідь… Тоді всі крутяться довкола нього і його доброго самопочуття. Завдання, перед яким стоїть колектив, відступає на третій план. Хороший працівник це той, хто працьовитий і компетентний? — зовсім не обов’язково. Бо він може розкрити необізнаність і некомпетентність начальника. Чи перед іншими працівниками, чи перед шефом шефа, чи навіть — яке ж це болісне! — тільки перед ним самим. Жахливий стрес! Ні, такого працівника треба тримати віддалік, а найкраще буде його позбутися. Для гордовитого начальника підвладний має тільки дві найважливіші переваги: запопадливість і некомпетентність.
Така пиха, парадоксально, може бути непомітною для того, кого охопила. У чому проблема? Яку заповідь я порушив? Мої думки не були такі погані, мова теж, ну а тим більше — вчинки. А недбальство?.. Ой, дрібниці, чого до них чіплятися.
Тим часом же охоплена пихою людина — зіпсована внутрішньо. Ця вада підштовхує її до численних беззаконь, а діючи як отрута, не раз додатково деморалізує оточення пихатого. Постійне повторювання «я, я хочу, я вважаю» не тільки провадить до гордування ближнім, але й робить так, що людина починає легковажити самого Бога. Пиху не просто так називають коренем усякого гріха…
Переклад CREDO за: Анджей Мацура, Wiara
фінансово.
Щиро дякуємо!
