Погляд

Другий Ватиканський Собор: плідна незгода

02 Березня 2024, 18:45 827

Ідея скликання Другого Ватиканського Собору полягала в тому, щоб почути думки всіх єпископів Католицької Церкви з усього світу. А їхні міркування були різними, а часом і кардинально протилежними.

Про атмосферу, що панувала під час усього соборного періоду, як безпосередньо на загальних зборах у базиліці святого Петра, так і поза її стінами, пише на Vatican News о. Андрій Твердохліб.

Другий Ватиканський Собор був своєрідною фабрикою ідей, де соборові отці мали можливість прийти до консенсусу та сформувати відповіді на виклики, які постали перед Христовою Церквою в новітній історії. Усередині Католицької Церкви сформувалися дві групи, які згуртувалися довкола своїх провідників. Ідеться про тих, хто мав консервативніші погляди на справи, та тих, хто був відкритим до впровадження новацій. У результаті таких плідних досліджень, обговорень різних поглядів, а інколи й суперечок, було досягнуто остаточні рішення Собору.

 

Кардинал Джузеппе Сірі

Серед важливих постатей Другого Ватиканського Собору кардинал Джузеппе Сірі займає провідне місце. Він брав участь як під час підготовчого періоду Собору, так і протягом усіх його засідань. Будучи кардиналом, він чотири рази брав участь у виборах Папи Римського під час конклавів (1958, 1963 та двічі 1978 років), двічі називався серед можливих претендентів на обрання. Від 1959 року він був активним очільником Конференції єпископату Італії, а також провідним представником консервативної фракції всередині Католицької Церкви. Саме завдяки цьому він став тією особою, на яку звертала свій погляд велика кількість католиків, занепокоєних тим, що всередину Христової Церкви може проникнути дух світу. Його богословська та літургійна позиція базувалися на глибокому доктринальному приготуванні, здобутому під час навчання в Папському Григоріанському університеті в Римі, в якому він із великим успіхом захистив докторську працю зі священного богослов’я. Після завершення навчання йому було довірено викладання, а також провід важливих католицьких асоціацій. Через якийсь час він був обраний єпископом-помічником Ґенуезької дієцезії, а 1946 р. став її очільником. У своєму служінні він зосередився на підтримці постійного та щирого діалогу як зі священниками, так і з семінаристами. Звертаючись до них із батьківською турботою, він просив у них проявляти любов та відповідальність щодо Христової Церкви, заохочуючи до видимого свідчення через носіння священичого одягу. Як результат такого єпископського служіння, велика кількість священників та семінаристів обирали можливість інкардинуватися в Ґенуезьку дієцезію, в якій вбачали твердиню католицизму.

Починаючи з 1960 року, кардинал Сірі входив до Центральної підготовчої комісії Другого Ватиканського Собору. Під час загальних зборів упродовж соборного періоду звучали його численні виступи, які насамперед стосувалися Церкви та літургії. Зокрема він був відвертим противником використання сучасних мов під час богослужінь та зміни архітектурних форм тридентських престолів.У  політичній сфері кардинал Сірі був невтомним опозиціонером будь-яких ідеологічних крайнощів — чи то лівих, чи правих. Він чітко та послідовно виступав проти ідей марксизму. Під час проведення в Італії референдумів, щодо розлучень та абортів, кардинал Сірі цілковито засуджував не лише ініціаторів таких референдумів, а і тих, хто ніяк не реагував на такі ініціативи, — і християн загалом, і єпископів зокрема.

Після 40 років проводу, кардинал Сірі перестав бути очільником Ґенуезької дієцезії в жовтні 1987 року, а 2 травня 1989 року відійшов до вічності. Відомим є його вислів: «Документи Собору потрібно читати навколішки».

 

Кардинал Джакомо Леркаро

Після ознайомлення із представником консервативного крила, варто згадати архієпископа Болоньї, кардинала Джакомо Леркаро, який був символом групи новаторів. Він народився в італійському регіоні Ліґурія та своє священницьке формування отримав у семінарії міста Ґенуя. Після пресвітерського рукоположення в 1914 році був призначений військовим капеланом та розпочав навчання в щойно заснованому Папському біблійному інституті в Римі. Його інтелектуальне та богословське формування було підсилене участю в різного роду спілкуванні та діалогах на різноманітні теми. В 1947 році він був призначений архієпископом Равенни, а єпископську хіротонію очолював вже знаний нам кардинал Джузеппе Сірі. Таке зауваження є важливим з огляду на те, що під час проведення Другого Ватиканського Собору ці ієрархи стануть опонентами, маючи цілковито протилежні ідеї та бачення майбутнього розвитку Церкви.

Джакомо Леркаро в 1952 році був призначений архієпископом міста Болонья. Під час участі у Другому Ватиканському Соборі його богословським експертом був відомий професора Джузеппе Доссетті, який став священником у віці 46 років. Доссетті, перш ніж отримати свячення, здобув неабиякий успіх як італійський політик, юрист, а передусім викладач. Його інтелектуальні та духовні якості мали вплив на десятки академіків, зокрема, на історика та дослідника Другого Ватиканського Собору Джузеппе Альберіґо. Довкола кардинала Джакомо Леркаро в Римі сформувалася група молодих учених, які проводили відкриті діалоги, роздумуючи над потрібними змінами в Церкві, з огляду на ті зміни, що відбувалися у світі всередині ХХ століття. Такі діалоги мали вплив на багатьох отців Собору. Кардинал Леркаро всілякими способами відстоював ідею колегіальності та синодальності Церкви. Також він був прихильником літургійних змін, зокрема, будучи відкритим на використання в богослужіннях сучасних мов та оновлення обряду самих богослужінь. Згодом він був призначений очільником Літургійної комісії, яка в післясоборні роки виконувала дуже делікатну роль — упроваджувала в життя рішення Собору, рухаючись поміж двома протилежними полюсами: одні чинили спротив будь-яким змінам в літургійному житті Церкви, а інші хотіли якнайшвидше провести революційні зміни.

Кардинал Джакомо Леркаро був опорою серед італійського католицького єпископату для тих, хто вважав, що літургійні реформи потрібні, однак вони мають бути добре продуманими та збалансованими. Він також активно підтримував думку про необхідність духовної формації та постійного зростання в духовному житті не лише серед священників та богословів, але передусім серед вірних католицької Церкви та християн загалом.

 

Під проводом Святого Духа

З огляду на все сказане, може скластися враження, що між соборними отцями панував дух протистояння; що окремі групи перебували в конфлікті, а між тими, хто мав протилежні погляди — відбувалося напруження у ставленні один до одного. Як уже було згадано на початку, ідея скликання Другого Ватиканського Собору саме в тому й полягала, щоб почути думки всіх єпископів Католицької Церкви з усього світу. Якщо на Соборі й була опозиція чи критика, то радше поглядів і думок, а не людей, які мали право та можливість вільно їх висловлювати. Зрештою саме через нашу видиму людську неміч промовляє Святий Дух, який є справжнім невидимим і водночас ефективним осердям Христової Церкви. Для цього потрібна відмінність у поглядах та протистояння в підходах, щоб ми, слабкі й немічні люди, могли стати ефективним знаряддям діяння Святого Духа, задля заохочення до діалогу, будучи відкритими на погляди інших.

Атмосфера, яка панувала впродовж засідань Другого Ватиканського Собору, схожа на ту, про яку розповідається у 15-му розділі Діянь апостолів. Так, згідно написаного, апостоли Петро, Павло та Яків не стримували своїх емоцій, захищаючи власне бачення того, в який спосіб потрібно приймати до християнської спільноти новонавернених, що не були євреями. Вони взаємно звинувачували один одного у зраді Доброї Новини Ісуса Христа, досить гаряче дискутуючи про те, чи новонаверненим з-поза єврейської громади треба спершу прийняти обрізання чи ні. Такі розбіжності між апостолами, зрештою, призвели до збільшення та розвитку первісної християнської спільноти.

Розбіжності, які не передбачають відкритості на думку та погляди іншого, закриті на діалог, стають безплідними. Натомість можливість дискутувати приводить до доброго спільного результату. Саме тому документи Другого Ватиканського Собору є взірцевим прикладом компромісу та відкритості на дискусію. І саме через це вони й до сьогодні — свіжі та актуальні, оскільки є результатом погодження між різними поглядами. Немає жодної потреби скликати черговий Собор Католицької Церкви задля обговорення викликів сьогодення. Радше варто уважно перечитати документи Другого Ватиканського Собору, обдумати їх та застосувати до сучасних потреб, щоб зрозуміти плідні результати пропозицій та поглядів єпископів, зібраних разом під опікою Святого Духа.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Ватикан
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity